Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Зібрання творів 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів"

400
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів" автора Василь Стус. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 105
Перейти на сторінку:
гукнув у порожню рурку шиї:

скажи мені, де мій кат?

— Не бий мене, — попросила рурка,

йди до того будинка, де був.

У першій кімнаті сидітимуть люди без голови,

в другій — ще й без ніг,

у третій — ще й без рук,

у четвертій побачиш самі тулуби;

а в п'ятій нічого не побачиш.

Там є твій кат.

Ти нічого не вгледиш,

але повторюй і повторюй до безкінця

все, що хочеш йому сказати.

Тільки не вір очам своїм:

він там, де його немає.

* * *

Пам'яті М. К. Зерова

Колеса глухо стукотять,

мов хвиля об паром,

стрічай, товаришу Хароне,

з лихом і з добром.

Колеса б'ють, колеса б'ють,

кудись торують путь.

Уже. Додому не вернуть,

додому не вернуть.

Колеса глухо стукотять,

колеса стукотять

в христа, в вождя, в усіх божат

і в мать і перемать,

Москва, гора Ведмежа, Кем

і Попів острів — шлях

за ґратами, за вартами.

розбухлий на сльозах.

І знову В'ятка, Котлас, Усть—

Вим, далі — до Чиб'ю.

Рад-соц-конц-таборів союз,

котрий Господь забув,

диявол теж забув. Тепер

тут править інший бог:

марксист, расист і людожер —

один — за трьох.

Москва — Чиб'ю, Москва — Чиб'ю,

печорський концентрак

споруджує нову добу

на крові і кістках.

* * *

Так явно світ тобі належать став,

що, вражений дарованим багатством

оцього дня, відчув, як святотатство:

блукати лісом, йти межи отав,

топтати ряст, аби спізнати в зорі

наближення своїх гріховних прав.

Рушай вперед. І добротою хворий,

розтань росою димною між трав.

* * *

Ця п'єса почалася вже давно,

і лиш тепер збагнув я: то вистава,

де кожен, власну сутність загубивши,

і дивиться, і грає. Не живе.

Отож мені найщасливіша роль

дісталася в цій незнайомій п'єсі,

в якій я слова жодного не вчив

(сувора таємниця). Автор теж

лишається інкогніто. Актори

чи с чи ні — не знаю.

Монолог?

Але без слів? Бо промовляють жести

непевні. Що то — сон ачи ява?

Чи химородні вигадки каббали?

Чи маячня і тільки?

Стежу оком

за тим, що наш глухонімий суфлер

показує на мигах. Не збагну я:

захочу стати — він накаже: йди,

а йти почну — примушує стояти,

у обрій декорований вдивляюсь —

велить склепити очі. Мружусь — він

у світле майбуття своє вглядайся.

Сідаю — каже: встань. Отетерілий,

вирішую: найщасливіша роль

дісталась іншому комусь. Ти граєш

несповна розуму.

Й одразу входжу в роль

загравши навпаки: мені б сміятись —

я плачу. Груди розпирає гнів

(маленьке перебільшення: сновиди

навіки врівноважені в чуттях) —

а я радію. Рушив катафалк —

а я втішаюсь. Вилізши на повіз,

шаленствую: хай славиться життя.

Захоплений суфлер не сходить з дива

і тільки підбадьорує: віват.

Поскрипують стільці в порожній залі,

єдині глядачі цієї п'єси,

і мудро так вглядаються крізь мене

у порожнечу, видну тільки їм.

Так голова болить. І так нестерпно

прожекторна освітлює пітьма,

неначе тьмавий зал перетворився

на сніп вогню пекельного.

Суфлер

наказує нарешті зупинитись,

і я вганяюсь з розгону в зал.

І все. Скінчилося. Вистава щезла.

Завіса впала. Я вже не актор —

глядач. А скільки покотом у залі

лежить живих мерців, старих акторів,

обпалених вогнем шалених рамп.

І всі вони до мене простягають

осклілі руки.

— О, щасливий Йорику,

твій номер тут сто тридцять п'ять. По ньому

шукай подушку, ковдру і матрац,

і можеш спочивати, скільки схочеш.

Тут час стоїть. Тут роки не минають.

Бо тут життя — з обірваним кінцем,

як у виставі. Тільки є початок.

Кінця ж нема.

— Як ця вистава зветься?

— Щасливий Йорик.

— Тобто я герой,

як кажуть, заголовний?

— Був героєм,

тепер — скінчилося.

Ми теж колись були.

— А що за п'єса?

— Варіянт удатний

давно вже призабутого Шекспіра,

її створив славетний драматург.

— А як його на прізвище?

— Немає в нас прізвища.

— То як же так?

— Ім'я годиться тільки тим, котрі існують.

— А ви?

— Ми всі однаково щасливі.

— А Йорик — божевільний?

— Ні. Щасливий.

— Щасливий? Так? А я кретина грав.

— То що тебе дивує? Хай кретин,

розумний, геніальний чи щасливий

або нещасний — то пусті слова,

що правлять для розрізнення та й тільки.

А тут немає родових одмін.

Бо кожен з нас — актор або глядач.

А цt одне і теж. Бо глядачеві

так само треба грати глядача

і то захопленого. А наймення

у нас немає свого. Нині — Йорик,

а завтра вже ніхто. Чекай на роль,

якою і почнеш найменуватись,

допоки скопу. Раз єдиний — Йорик,

а все життя — ніхто. Ні тобі виду,

ні імені. А грай чуже занудне

нашіптане життя — самі повтори.

Так живучи у ролі аж до смерті,

вивчай слона забуті: боротьба,

народ, любов, несамовитість, зрада,

порядність, честь…

Так багато слів

ті предки повигадували. Боже —

життя на гріш, а так багато слів.

І всі вони — чужі та незнайомі.

Скажімо, нас назнали будівничі,

а що то — будівничі — не питай.

— Ви щось будуєте?

— А що то — будувати?

Так звуть нас — будівничі, от і вже.

А нам до того байдуже. Хіба

тобі не все одно, що справжній Йорик

був зовсім, може і не Йорик. Навіть

напевне ні, раз так його зовуть.

1 ... 28 29 30 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів"