Читати книгу - "Чому люди тупі? Психологія дурості"

♦  Яка, на вашу думку, найнеймовірніша маніпуляція в інтернеті?

Найбільше вражає навіть не якась подія, і навіть не теорії змов щодо вбивства Кеннеді чи терактів 11 вересня, а те, як це функціонує щоденно з мільйонами маленьких маніпуляцій і дрібних обманів, постійних і невловимих. Люди довірливо отримують інформацію від некомпетентних авторів, і ніхто не дивується, що такі люди, як я, ловлять ЗМІ у їхню власну пастку. Немає нічого буденнішого за спроби маніпуляцій. Дивно, натомість, те, що ЗМІ майже нічого не роблять, щоб цьому протистояти, і що це нікого не вражає! І якщо якийсь тип заробить сто тисяч доларів, створивши фейковий хайп у мережі, багато хто подумає: «Який спритник!» Ми майже радіємо за нього. І великі ЗМІ цілком свідомо беруть у цьому участь.

♦  Можливо, люди дозволяють собою маніпулювати — за умови, що обличчя збережене і вони не почуваються через це приниженими, — бо вони добре проводять час?

Публіка, без сумніву, полюбляє сенсації, і в глибині душі ми справді часто задоволені, обманувшись. Крім тих випадків, коли йдеться про маніпуляції політичного характеру. Але цікаво, що деякі найогудніші дії урядів супроводжуються мовчанням ЗМІ.

♦  У фільмі «Хвіст крутить собакою» Роберт де Ніро й Дастін Гоффман вигадують американо-албанську війну, яка є тільки медійним димовим екраном. Послухати вас, такі речі цілком можливі…

Саме це й зробили США з Іраком 2003 року! Дік Чейні злив інформацію одному журналістові New York Times, а потім спростував її на телебаченні. Так віце-президент привернув увагу до псевдоінформації. Усі розмови обертаються довкола неї, і головне — усі передові статті. Гру зроблено! Якщо я можу сам від початку до кінця вигадати рекламну кампанію, то чому б політику не придумати історію про свого суперника чи одному урядові про інший?

♦  Мов ті самовтілювані пророцтва, коли вигадані ЗМІ історії стають правдою?

Так, і справді лякає кількість важливих рішень, які базуються на помилковій чи маніпулятивній інформації. Якщо розійдуться чутки про те, що в Apple проблеми, акції компанії упадуть, бо люди в це повірять. Вигаданий світ впливає на реальний. І це жахливо. Попри висвітлення в ЗМІ, ми, наприклад, не маємо жодного уявлення про те, що насправді відбувається між США і Північною Кореєю. Якась подія утримує нашу увагу протягом двох тижнів, потім ми її геть забуваємо й перемикаємося на щось інше. Може, великі заголовки й лишаються в пам’яті, але справжня суть події, її реальні наслідки й висновки з неї випадають з пам’яті. Ніхто не в змозі дійти єдиної думки щодо теми, хоча всі її обговорювали.

♦  Але ж нічого не заважає використовувати ці техніки й заради благородної справи?

Справді, можна подумати про те, як показати людям позитивніші речі. Але світ такий складний, зі стількома проблемами, що я не певний, чи справді корисно гіперболізувати позитив проти негативу. Це не допоможе розв’язанню проблеми. Хоч там як, стаття в мережі повинна представляти не щось правдиве чи брехливе, не позитивне чи негативне, а те, що спонукає клікнути на посилання чи переглянути передачу.

♦  Отож далі буде тільки гірше?

Я б хотів закінчити свою книжку, запропонувавши якісь рішення, та не думаю, що вони є. Треба бачити плюси й мінуси тут, як і скрізь: ситуація погіршуватиметься для тих, хто й далі буде послуговуватись тільки ненадійними сайтами, але завжди є можливість знайти якісні матеріали, наприклад, у New York Times. І декому вже починає розвиднюватись в очах.

♦  Ваша позиція вельми філософська: ми розповідаємо одне одному історії про світ, які часом виявляються правдою. Але де ж правда, і кого вона цікавить, до речі?

Боюся, що нікого! Я для того й написав цю книжку, бо зсередини бачив, як працюють ЗМІ, й, ідучи, хотів ударити на сполох. Від самого початку я був тільки нещасний клерк, який сидів над клавіатурою, та, коли ви бачите, що король насправді голий, і усвідомлюєте, як працює система, виникає бажання й собі відзначитися. Я досяг цього так швидко, що одного дня прокинувся й сказав собі, що це не те, що я хотів зробити зі своїм життям.

♦  То вас вважати шахраєм чи рятівником?

Після виходу книжки багато хто казав мені: «О, що ж ви зробили!» На що я можу відповісти: «А ви, що ви робите, щоб розв’язати цю проблему?» Хто намагається попередити публіку? Я принаймні спробував це зробити своєю книжкою. Вона стала бестселером, перекладена багатьма мовами, і публіка її оцінила. Але ніяк не ЗМІ! Я мав очікувати, що їм не сподобається моя звістка й вони відповідно стрілятимуть у вісника. Та вони воліють мовчати або вдавати, що проблеми не існує. Коли я викрив такі техніки, мені відповіли: «То й що? Що поганого в передаванні облудних історій?» Погано те, що вони перетворюють на інформацію чутки чи кампанії самореклами. Найбільші медійні маніпулятори — це самі медіа!

♦ Є чимало ЗМІ, які сумлінно виконують свою роботу!

Так, але як вони можуть переважити емоційність і гіперболізацію несумлінних ЗМІ, готових списати реальність на втрати? Щоб привернути увагу людей, серйозній інформації треба битися з усіма іншими, і перемагає зрештою якась порнографія, доступна в один клік на телефоні. Є навіть алгоритми, які пишуть статті замість журналістів.

♦ Що ви порадите мені зробити, щоб здійняти максимальний шум довкола вашого інтерв’ю, не порушуючи етики?

Вам потрібен зухвалий заголовок, який змусить користувачів клікнути на нього, а також приголомшливе фото. Текст має бути коротким, бо в людей не буде часу читати його повністю. Підсумуйте все у кількох пунктах, без довгих речень і абзаців. Не бійтеся роздрочити читачів чи пробити сльозою.

♦ Отож навіть для якісного тексту потрібна криклива обгортка?

Саме так. Ті, хто пише для мережі, прокидаються вранці з думкою про кількість кліків, а не про якість чи сумління.

Розмову вів Жан-Франсуа Марміон

Маніпуляції в мережі: елементарно

Ось дві з численних технік, які використовував Раян Голідей, щоб створити подію з нічого.

Удати з себе експерта. Це легко! Зареєструйтеся на сайті на зразок Help