Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Граф Монте-Крісто 📚 - Українською

Читати книгу - "Граф Монте-Крісто"

812
1
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Граф Монте-Крісто" автора Олександр Дюма. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 289 290 291 ... 351
Перейти на сторінку:
я інакше.

І він нерішуче замовк.

— Ви знаєте, що я вас люб­лю, — сказав граф Монте-Кріс­то, потискаючи руку Моррелеві.

— Ваші слова додають мені відваги, а серце каже мені, що я не повинен мати від вас таємниць.

— Так, Моррелю, сам Господь підказав вам це. То скажіть мені все, як велить вам серце.

— Пане графе, дозвольте мені послати Батістена, щоб він довідався від вашого імені про здоров’я одної знайомої вам людини.

— Я сам у вашому розпорядженні, то що вже казати про моїх слуг?

— Я повинен дізнатися, що їй полегшало, а то з глузду зсунуся.

— Хочете, я подзвоню Батістенові?

— Ні, я сам йому скажу.

Моррель вийшов, погукав Батістена і тихо сказав йому декілька слів. Покойовий слуга хутко вийшов.

— То що, послали? — запитав граф Монте-Кріс­то, коли Моррель повернувся.

— Авжеж, тепер я буду спокійніший.

— То чекаю вашої розповіді, — усміхаючись, мовив граф Монте-Кріс­то.

— Так, я все вам розповім. От слухайте. Якось увечері я опинився в одному саду; мене затуляли кущі, ніхто й не підозрював про мою присутність. Повз мене пройшли двоє, дозвольте мені поки що не називати їхні імена. Розмовляли вони тихо, та мені було так важливо знати, про що вони балакають, що я прислухався й не пропустив ані однісінького слова.

— Початок досить моторошний, якщо судити з вашого блідого обличчя.

— Авжеж, друже мій, усе це жах! У тому домі хтось допіру помер; один співрозмовник був господар, другий — лікар. І перший звірявся другому у своїх осторогах і прикрощах, тому що вже вдруге за цей місяць швидка й несподівана смерть відвідувала його дім, наче янгол помсти накликав на нього Божий гнів.

— Ти ба! — сказав граф Монте-Кріс­то, пильно глянувши на Морреля й обернув своє крісло так, щоб опинитися в тіні, тоді як світло падало простісінько на обличчя гостя.

— Авжеж, — провадив Максимільян, — смерть двічі за один місяць відвідала той дім.

— А що ж казав лікар? — запитав граф Монте-Кріс­то.

— Він казав... казав він, що смерть ця здається йому неприродною і що пояснити її можна тільки одним...

— Чим?

— Трутизною!

— Справді? — сказав граф Монте-Кріс­то, легенько закашлявшись, що допомагало йому в стані великого хвилювання приховати рум’янець, або блідість, чи й просто увагу, з якою він слухав співрозмовника. — Справді, Максимільяне? І ви все оце чули?

— Так, любий пане графе, я все це чув, і лікар навіть докинув, що як таке повториться, то він вважатиме себе зобов’язаним звернутися до правосуддя.

Граф Монте-Кріс­то слухав із величезним спокоєм, хоч, може, він був удаваний.

— Потім,— провадив Максимільян, — смерть прийшла уже втретє, та ні господар, ні лікар нікому нічого не сказали; тепер смерть, може, прийде учетверте. Скажіть, пане графе, до чого зобов’язує мене знання цієї таємниці?

— Любий мій друже, — сказав граф Монте-Кріс­то, — ви розповідаєте про випадок, що про нього знають геть усі. Дім, де ви все оце чули, мені знайомий чи принаймні я знаю точнісінько такий; там є сад, батько родини, лікар, там одна за другою сталися три дивні й несподівані смерті. Погляньте на мене: я не чув нічиїх зізнань, проте знаю це не гірше од вас. Та хіба мені дошкуляє сумління? Ні, мене це нітрохи не стосується. Ви кажете: наче янгол помсти закликав гнів на цей дім, — а хто вам сказав, що це не так? Заплющіть очі на злочини, яких не хочуть бачити ті, кому належало б їх побачити. Якщо в цьому домі Господь чинить свій суд, Моррелю, то відверніться і не заважайте Божому правосуддю.

Моррель здригнувся. Графів голос звучав похмуро, грізно й урочисто.

— Утім, — провадив граф Монте-Кріс­то, так гостро помінявши тон, що здавалося, ніби балакає інший чоловік, — звідки ви знаєте, що це має повторитися?

— Це повторилося, пане графе! — вигукнув Моррель. — Ось чому я тут.

— Що ж я можу вдіяти, Моррелю? Може, ви хочете, щоб я попередив королівського прокурора?

Граф Монте-Кріс­то вимовив останні слова так виразно, з такою недвозначною інтонацією, що Моррель схопився на ноги.

— Пане графе, — вигукнув він, — ви знаєте, про кого я кажу!

— Авжеж, друже мій, я доведу це, розставивши крапки над «і», тобто назву всіх дійових осіб. Ви гуляли в саду Вільфорів, із ваших слів я бачу, що це було в день смерті маркізи де Сен-Меран. Ви чули, як Вільфор і Д’Авріньї розмовляли про смерть маркіза де Сен-Мерана і про не менш дивну смерть маркізи. Д’Авріньї казав, що припускає отруєння і навіть два отруєння; і ось ви, як на диво порядна людина, відтоді шарпаєте ваше серце, катуєте сумління, не знаючи, відкрити вам цю таємницю чи промовчати. Ми живемо не в Середні віки, любий друже. Тепер уже нема ні святої інквізиції, ні вільних суддів; що ж ви з ними вдієте? «Совісте, що ж ти хочеш від мене?» — казав Стерн. Облиште, друже мій, нехай вони сплять собі, якщо їм спиться, нехай мордуються безсонням, якщо воно їх мордує, а самі спіть собі заради Бога, адже ваша совість чиста.

Моррелеве обличчя скривилося; він ухопив графа Монте-Кріс­то за руку.

— Та ж усе це повторилося! Ви чуєте?

— Та й що? Нехай собі повторюється, — сказав граф Монте-Кріс­то, здивований тією незрозумілою йому наполегливістю. — Це родина Атрідів; Господь засудив їх, і вони зазнають покари; вони пропадуть усі, як ото паперові чоловічки, яких вирізують дітлахи і які падають один за одним, хоч би й дві сотні їх було, від подиху їхнього творця. Три місяці тому помер маркіз де Сен-Меран, за кілька днів — маркіза, днями — Барруа, сьогодні — старий Нуартьє або ж юна Валентина.

— Ви знали це? — вигукнув Моррель із таким жахом, що граф Монте-Кріс­то здригнувся, — а він і тоді не поворухнувся б, якби обвалилася твердь небесна. — Ви знали це і мовчали?

— А що мені до того? — стенув плечима граф Монте-Кріс­то. — Що мені ті люди, і нащо мені губить одного, щоб порятувати другого? Ні, я не надаю переваги ні жертві, ні вбивці.

— Але ж я, я! — в нестямі вигукнув Моррель. — Адже я кохаю її!

— Кохаєте? Кого? — вигукнув граф Монте-Кріс­то, схопившись із місця і вхопивши Морреля за руки.

— Я пристрасно, шалено кохаю її, всю мою кров я віддав би, щоб висушити однісіньку її сльозу! Ви чуєте! Я кохаю Валентину де Вільфор, а її вбивають! Я кохаю її, і я благаю Бога і вас навчити мене, як її порятувати!

Граф Монте-Кріс­то скрикнув, і той дикий крик був наче гарчання пораненого лева.

— Нещасний! — вигукнув він, заламуючи руки. — Ти кохаєш Валентину! Ти кохаєш доньку цього клятого кодла!

Ніколи ще в усенькому своєму житті не бачив Моррель такого обличчя, такого страшенного погляду. Ніколи ще Жах, що являв йому своє лице й на полі битви, і в смертоносних ночах Алжиру, не світив йому в очі такими зловісними блискавицями.

Він позадкував від страху.

Після того пристрасного спалаху граф Монте-Кріс­то на мить заплющив очі, наче його

1 ... 289 290 291 ... 351
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Граф Монте-Крісто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Граф Монте-Крісто"
Nazar Бандіт
Nazar Бандіт 31 березня 2024 21:48

Неперевершена книжка! Яка створює світ у який ти поринаєш з головою, де співчуваєш або ненавидиш, любиш та страждаєш, захоплюєшся та розчаровуюєся. Для мене Александер Дюма є відкриттям і дуже приємним, в подальшому однозначно буду читати його твори. Стосовно Книжки "Граф Монте-Крісто" моя оцінка 10/10