Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Адже, щоб провернути те що я замислила мені треба була близька відстань з моєю ціллю. Та і той малий фокус який я потайки опанувала теж вимагав близької дистанції, бо я ще не навчилася використовувати його на надто великі відстані.

Тож зосередься Маріє, в тебе все вийде, головне не відволікайся. 

Спочатку уявляю малий прозорий купол що огортав мене. Я спеціально зробила так, щоб він приховував тільки мою магію і мою зовнішність тоді ж я перейшла до більш цікавішої частини.

Випускаючи повністю свою магію темних назовні. На моїх руках промалювалися чіткіше вени у темно синій колір, що переходив у майже чорний. 

Випустила з під купола нитку власної магії що трохи замаскувала, потягнувшись нею до Грейсона, мені потрібен був малесенький зовнішній вусик його душі. Коли моя магія наблизилася до темного, щоб проникнути у всередину я на мить насторожилася і простежила за привидом. 

“Тільки б не помітив” – крутилося в голові, коли я схопила магією вусик його душі і потягла до себе під купол. 

Отримавши те що було мені потрібно. Я хутко почала сплітати власну магію у такий собі кокон вплітаючи за одно і цей вусик за який моя магія буде триматися. Я робила все максимально швидко, щоразу поглядаючи на Грейсона чи він нічого не помічає. Швидко плела павутину з суцільного срібла з тоненькою чорнотою що проглядала через срібло. Так, душа всіх темних і справді чорного кольору.

Завершивши своє плетиво що вийшло у формі кульки, як і самі душі у безформленому вигляді, я обгорнула його темною димкою темряви що ховала цей кокон роблячи його не відчутним магічно. Поспішила його помістити у самого привида, повільно запускаючи чорний вусик з моїм плетивом всередину, так само як я його і дістала.

Наприкінці, коли кокон вже був майже всередині, моє маскування почало давати збій! Маскувальний купол вже не приховував мою зовнішність тому коли у процесі розмови з Грейсоном Соні натрапляє на мене. Його очі розширюються у здивуванні, бо я зараз мала дещо інакший вигляд ніж зазвичай. Я гнівно зиркнула на дракона, похитуючи заперечно головою даючи знати, щоб не смів нічого говорити Грейсону.

На щастя купол перестав приховувати лише мій зовнішній вигляд, а не магію що мене тішить, як і те що дракон почав відволікати темного, щоб той не повернувся до мене і не побачив мене прямо за собою. Коли я майже повністю повернула вусик на місце, знову відчула те палюче відчуття чужого погляду на собі. І на цей раз дуже пильного! Я прямо шкірою відчувала, як щось смалить мені прямісінько в потилицю!

Завершивши, поквапилася повернути залишки власної магії до себе, знову змінюючи свою зовнішність на звичну. Бо чужий погляд почав мене бентежити все більше! Коли я сховала останній вусик власного срібла і прибрала маскувальний купол, різко повернулася назад туди де відчувала погляд невідомого! 

І моє серце в цей момент йокнуло! Бо я не побачила нікого. Відчуття чужого погляду теж зникло, що мене дуже насторожило, викликаючи страшенну параною й занепокоєння. Адже зараз все відбувалося майже так, як і по дорозі до Драґару.

– Гей, хлопці – привертаю до себе увагу Грейсона і Соні що косився деколи в мою сторону – давайте зайдемо всередину і там договоримо, бо надворі стає вже прохолодно – намагалася затягнути їх до замку, щоб уникнути якоїсь біди про яку і сама не здогадувалася.

– Авжеж – першим погодився Грейсон повертаючись до мене обличчям тим часом як дракон несподівано рвонув у мою сторону, хапаючі мене за руку й тягнучі за себе.

Спіткнувшись ледве не падаю, пролітаючі крізь Грейсона що теж не очікував такого повороту, застиг на місці. Позаду чується трепіт крил і гучне каркання.

– Клятий птах! – злісно гарка Соні відбиваючись від побитої ворони що оскаженіло клювала дракона.

– Ай! Та відчепися вже! – Соні випадково влуча рукою по вороні що пулею відліта до землі, не природно голосно гепаючи об неї мов камінь. – Ледве встиг – мовив захекавшись дракон – ти як ціла?

– Так, а ти як? – мій погляд одразу падає на його руку що була покльована вороною і на його скерипі були помітні пошкодження.

– Та пусте, всього лише подряпини – відмахується Соні.

Я переводжу погляд на Грейсона що був незвично тихим. Він невідривно дивився на ворона що лежав непорушно на землі, не звертаючи ніякої уваги на нас. Мимоволі я теж дивлюся на ту ворону, але вона не ворушилася та й лежала у досить не природній позі…

– Здається я звернув їй шию – мовив Соні теж розглядаючи птаха.

– З нею щось не так – насторожено випалив темний, тримаючи дистанцію з птахом.

– Ти про що? – запитую.

– Вона занадто голосно вдарилася об землю як для свого розміру, та й вигляд у неї не досить живий – белькотів темний.

– Звичайно вона вже не жива Грейсоне, я ж тільки що її прибив – мовив дракон розвернувшись до нас з скептичним поглядом.

– Я не про це… – суворо гарка темний, але не встигає договорити як здавалося мертвий птах знову кидається на дракона, поціливши тому прямо в шию дзьобом, вчепившись кігтями!

– Та щоб тебе! – дракон відрива ворону від себе тримаючі ту в руці, але птаха починає клювати йому руку й верещати не природно голосно, метеляючи в усі сторони своєю головою яка не трималася рівно через звернуту шию!

– От темрява! – лається Грейсон – Викинь її негайно! Маріє, зітри її швидше!

– Що? – трохи гублюся.

– Негайно зітри ворона! – гарка несамовито суворим голосом, змушуючи мене вийти з заціпеніння і діяти.

Як тільки Соні жбурляє птаха на підлогу і поки той не оговтався я на емоціях швидко випускаю темряву і огортаю нею ворона, стираючи його душу вщент! Все відбулося настільки швидко, що я не встигла зрозуміти що саме сталося.