Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

повітря, і Каладін копирсався, шукаючи ковдри, які приніс каптенармус. А відтак згорнувся клубочком у спробі заснути, але, проспавши більшість попереднього дня, — коли виступало Далінарове військо — відчув, що сну немає й сліду.

Він ненавидів отримане поранення. Постільний режим був не для нього. Скільки ж можна?

«Сил…»

Під час Ридання йому завше було зле — сиди в чотирьох стінах, мов у пастці. А вічно похмуре небо, здавалося, гнітило його сильніше, ніж інших, роблячи апатичним і млявим.

У двері постукали. Каладін підвів голову й, звівшись у положення сидячи, вмостився на койці, яка була не ширша за лаву. Світла він не засвічував, а просто сказав: «Увійдіть».

Двері, відчинившись, впустили звуки дощу, які лунали, наче тисяча маленьких дріботливих кроків. А от світла з пройми полилося дуже мало — затягнуте небо Ридання залишало землю у вічних сутінках.

Увійшов Моаш — як завжди, у Збруї.

— От буря! Келе, ти спав? Перепрошую.

— Ні, я просто лежав.

— У темряві?

Каладін знизав плечима, а Моаш — знявши латну рукавицю й пристебнувши її до пояса Збруї — зачинив за собою двері і, сягнувши кудись під складку металу, дістав жменю сфер, щоб присвітити собі. Для мостонавідника — неймовірне багатство, а для нинішнього Моаша — дріб’язок на кишенькові видатки.

— А хто ж охороняє короля? — поцікавився капітан.

— Усі потроху, — з нетерпінням у голосі сказав Моаш. — Нас, п’ятірку охоронців, поселили в кімнатах неподалік від королівських покоїв. У самому палаці! Каладіне, це ідеальна нагода.

— Коли це станеться? — тихо спитав той.

— Ми не хочемо заважати Далінаровій експедиції, а тому зачекаємо, доки він віддалиться від таборів і, може, вступить у зіткнення з ворогом. Бо тоді, розпочавши кампанію, вже не поверне назад, коли дізнається невтішні новини. Розгром паршенді Алеткару не зашкодить — ба навпаки. Холін прибуде з Рівнин героєм… і королем.

Каладін кивнув, але йому було зле.

— Ми все спланували, — повів далі Моаш. — Здіймаємо в палаці тривогу — мовляв, помітили Вбивцю в білому. А потім діємо, як минулого разу: слугам велять поховатися по кімнатах, випадкових свідків не залишається, ніхто сторонній не постраждає — і кожен повірить, що за цим стояв шин. Усе складається ліпше нікуди! А тобі навіть робити нічого не треба. Ґрейвз каже, що твоя допомога нам зрештою не знадобиться.

— То навіщо ж ти тут? — спитав Каладін.

— Просто зайшов перевідати, — відповів той і, підступивши ближче, додав: — А те, що я чув від Лопена, — це правда? Про твої… здібності?

От буреклятий гердазієць! Лопен залишився в таборі — як і Даббід із Гоббером — щоб наглянути за казармою й подбати про командира. З ними, схоже, й поспілкувався новоспечений Сколкозбройний.

— Так, — відказав Каладін.

— А що сталося?

— Сам до пуття не знаю, — збрехав той. — Я чимось образив Сил, і вона вже багато днів не з’являлася. А без неї мені не всотати Світла.

— Треба якось зарадити цій біді, — сказав Моаш. — Або здобути тобі власні Збрую та Зброю.

Каладін підвів очі на друга.

— Моаше, гадаю, Сил пішла через цю змову вбити короля. Не думаю, що Променистий може бути до такого причетний.

— А хіба може Променистому бути байдуже до правого діла? Навіть якщо воно пов’язане з непростими рішеннями.

— «Інколи життями треба жертвувати задля вищого блага», — процитував Каладін.

— Так, достеменно!

— Це слова Амарама — про моїх друзів, яких він убив, щоб усе було шито-крито.

— Ну, це інша річ. Адже він світлоокий.

Каладін глянув на Моаша, чиї брунатні очі стали не темнішими, ніж у ясновельможних. Власне, того ж відтінку, що й Амарамові.

— Як і ти.

— Келе, ти мене лякаєш, — мовив Сколкозбройний. — Не кажи такого.

Каладін відвів погляд.

— До речі, я тут не просто так. Король велів передати тобі звістку, — сказав Моаш. — Він запрошує тебе на бесіду.

— Що? На яку таку «бесіду»?

— Навіть гадки не маю. Без Далінара він став налягати на вино — й далеко не помаранчеве. Я скажу йому, що ти важко поранений і прикутий до ліжка.

Капітан кивнув.

— Келе, — звернувся до нього Моаш. — Правда ж, ми можемо тобі довіряти? Ти ж бо не передумав?

— Ти ж сам сказав, що мені не треба нічого робити — просто не заважати, — відказав Каладін.

«Хоча що я міг би зробити? Поранений і без спрена?»

Приготування зайшли надто далеко, щоб їх можна було зупинити.

— От і чудово, — зронив Моаш. — А ти видужуй, гаразд?

І вийшов, знову залишивши Каладіна в темряві.

 

78. Суперечності

 

ОхтоїхзалишилиЦеочевиднозприродизв’язкуАледедедеде ВідправнаточкаОчевидноОсяянняяктеплозимовогосонця ВониушинівТребазнайтиодногознихЧипідійденамЗаблудлий ЧизможемомистворитизброюОхтоїхзалишилиЦеочевидно зприродизв’язкуАледедедедеВідправнаточкаОчевидноОсяян няяктеплозимовогосонцяВониушинівТребазнайтиодногоз нихЧипідійденамЗаблудлийЧизможемомистворитизброю З Діаграми, мостина 17: 2-й абзац, починаючи з першої літери й вилучаючи кожну другу

 

У темряві дощ поставав до життя лише у фіолетовому сяйві сфер Шаллан. Без них його краплин було не видно, а тільки чути, як вони на смерть розбиваються об каміння й тканину шатра. А з ними кожна часточка підсвічених опадів на мить спалахувала, наче зоряний спрен.

Решта вчених влаштувалися в глибині, але Шаллан сиділа скраю намету, щоб у перервах між малюванням милуватися дощиком. Васа та ще двійко солдатів, які теж розташувалися подалі від входу, не спускали з неї очей, мов небесні мурени з єдиного дитинчати. Їхня турботливість забавляла дівчину: вони, здавалося, неабияк пишалися службою в неї, хоча та, щиро кажучи, думала, що вони розбіжаться, щойно дістануть помилування.

Тривав четвертий день Ридання, але Шаллан так само насолоджувалася погодою. І чому тихі звуки м’якого дощику стимулювали її уяву? Довкола художниці, повільно розпливаючись, щезали спрени творення, які здебільшого поприбирали подобу всілякого табірного начиння — мечів, які раз по раз то оголювались, то вкладалися в піхви, або крихітних наметів, які, відв’язавшись, летіли за невидимим вітром. Вона зобразила Ясну в ніч їхньої останньої зустрічі: спершись на стіл у темній каюті, принцеса відкидає назад волосся, вільне від звичних завитків або кіс. Змучена, пригнічена, нажахана.

На противагу звичній практиці, малюнок не відбивав єдиного реалістичного Спогаду й відтворював збережене в пам’яті не з дзеркальною точністю, а «за мотивами». Шаллан пишалася, що зуміла вхопити суперечності Ясниного образу.

Суперечності — саме з них і постають живі люди. Її наставниця змучена, але по-своєму така само сильна — виявлена вразливість навіть додала їй снаги. Нажахана, але водночас і хоробра, бо одне породило інше. Пригнічена, але могутня.

Останнім часом Шаллан намагалася створювати більше малюнків, які залучали уяву. Бо якщо вона тільки й могтиме, що відображати пережите — це зашкодить ілюзіям. Їй треба було вміти не лише копіювати, а й вигадувати.

Розтанув і зник останній спрен творення — він мав подобу розбризканої калюжі, в яку наступили чоботом. А ватман пішов бганками — на нього виповз Фрактал.

— Нікчемні істоти, — фиркнув Криптик.

— Спрени творення?

— Нероби — тільки й знають, що мігрувати та любуватися. Більшість спренів до чогось прагне, а цих притягують лише прагнення інших.

Шаллан відкинулася на спинку стільця, щоб, за напученням Ясни, обміркувати почуте.