Читати книгу - "Буря Мечів"

Мейс Тайрел потім думав, що це була його ідея — включити в шлюбний контракт пункт про те, що сер Лорас вступає в королівську варту. Хто краще захистить королеву, як не її брат-лицар? До того ж це звільняло його від потреби шукати землі й наречену для третього сина — завдання й так нелегкого, а у випадку сера Лораса — вдвічі важчого.

Хай там як, а леді Оленна не збиралася віддати свою дорогоцінну й любу онучку на поталу Джофрі, але, на відміну від свого сина, добре усвідомлювала, що в сера Лораса під усіма його ружами й розкошами ховається характер такий самий гарячий, як і в Джеймі Ланістера. Вкинь Джофрі, Марджері й Лораса в один горщик — і отримаєш царевбивчу юшечку. Стара розуміла й дещо інше. Син уже затявся зробити з дочки королеву, а для цього потрібен король... тільки не Джофрі. Скоро буде в нас іще одне весілля, от побачиш. Марджері одружиться з Томеном. Збереже і свою королівську корону, і цноту,— триматися ні того, ні того їй особливо й не хотілося, та хіба це має значення? Великий західний союз буде збережено... принаймні на деякий час.

«Марджері й Томен». Санса не знала, що й казати. Їй подобалася і Марджері Тайрел, і її маленька гостренька на язик бабуся теж. Санса мріяла про Небосад з його дворами й музиками, прогулянкові баркаси на Мандері,— як це не схоже на оцей похмурий берег! «Принаймні тут я у безпеці. Джофрі мертвий, він мене більше не скривдить, а — проста байстрючка на ім’я Алейн Стоун, без чоловіка й без претензій». Та й скоро тут буде тітка. Довгий кошмар Королівського Причалу лишився позаду, як і її сміховинний шлюб. Тут вона зможе збудувати собі новий дім, як і казав Пітир.

Минуло вісім довгих днів, заки приїхала Лайса Арин. П’ять із них дощило, і Санса знудьговано й неспокійно сиділа біля вогню, поряд зі старим сліпим собакою. Він був зовсім хворий і беззубий, щоб нести варту разом з Браєном, і переважно спав, та коли Санса легенько його поплескала, він заскавчав і лизнув їй руку, тож вони швидко потоваришували. Коли дощ ущух, Пітир показав їй свої володіння,— це забрало менш як пів дня. Йому належало чимало каміння, як він і казав. Було тут одне місце, де хвиля, вириваючись із дихала, стріляла на тридцять футів у повітря, і ще одне — де хтось на валуні витесав семикутну зірку нових богів. Пітир пояснив, що це зроблено на позначення одного з місць, де висадилися андали, коли перепливли море, щоб вибороти Видол у перших людей.

Далі в глибину суходолу, біля торф’яного болота, мешкала дюжина родин у збудованих з каміння хатах.

— Мої піддані,— сказав Пітир, хоча лише найстарші з простолюду, схоже, ще впізнавали його. Була ще тут печера самітника, от тільки без самітника.— Він уже помер, та коли я ще хлопчиком був, батько водив мене подивитися на нього. Чолов’яга не мився сорок років, можеш уявити, як від нього смерділо, та він начебто мав дар провидіння. Якийсь час він мене обмацував, а тоді сказав, що з мене будуть великі люди. Батько за це дав йому бурдюк вина,— пирхнув Пітир.— Я б йому те саме сказав за півкубка.

Врешті-решт, сірого вітряного пообіддя, прибіг у вежу Браєн з собаками, які валували, насідаючи йому на п’яти, й оголосив, що з південного сходу наближаються вершники.

— Лайса,— мовив лорд Пітир.— Ходімо, Алейн, привітаємо її.

Вдягнувши плащі, вони вийшли з вежі. Вершників було заледве два десятки — вельми скромний почет як на леді Соколиного Гнізда. З нею їхало три служниці й дюжина гвардійців замкової варти в кольчугах і кірасах. Привезла з собою Лайса і септона, і вродливого співця з ледь означеними вусиками й довгими пісочними кучерями.

«Невже це моя тітка?» Леді Лайса була на два роки молодша за маму, але ж ця жінка здавалася років на десять старшою! Густі золотисто-каштанові кучері спадали нижче пояса, та під дорогою оксамитовою сукнею і прикрашеним коштовними камінцями корсетом ховалося обвисле й обрезкле тіло. Обличчя було розчервоніле й розфарбоване, груди важкі, а руки дебелі. Лайса була і вища за Мізинчика, і товстіша; не виявила вона ні краплі граційності, незграбно злазячи з коня.

Пітир опустився на коліно, цілуючи їй руку.

— Мала королівська рада наказує мені домогтися вашої руки й серця, міледі. Чи є в мене шанси стати вашим лордом і чоловіком?

Леді Лайса, надувши губки, потягнула його до себе й поцілувала в щоку.

— Ну, може і вдасться мене переконати,— хихикнула вона.— Ви привезли дарунки, щоб розтопити моє серце?

— Королівський мир.

— До біса мир, що ще ви мені привезли?

— Мою дочку,— Мізинчик жестом підкликав Сансу.— Міледі, дозвольте представити вам Алейн Стоун.

Схоже, Лайса не вельми зраділа, побачивши її. Санса присіла в глибокому реверансі, схиливши голову.

— Байстрючка? — почувся тітчин голос.— Пітире, то ти такий капосник? Хто її матір?

— Матір померла. Я сподівався взяти Алейн з собою в Гніздо.

— І що мені там з нею робити?

— Та є в мене кілька ідей,— мовив лорд Пітир.— Але просто зараз мені набагато цікавіше, що я можу зробити з вами, міледі.

На круглому рожевому тітчиному обличчі розтанула вся суворість, і на мить Сансі здалося, що Лайса Арин розплачеться.

— Любий Пітире, я так за тобою скучила, ти просто не уявляєш, не можеш уявити! Йон Ройс мені стільки клопоту завдав, вимагаючи, щоб я скликала прапори й виїздила на війну! А ще навколо мене крутяться інші — Гантер, і Корбрей, і той жахливий Нестор Ройс, усі вони хочуть зі мною одружитися й узяти собі мого сина за годованця, але ж ніхто з них не кохає мене. Тільки ти, Пітире. Я так довго про тебе мріяла!

— А я про вас, міледі,— він обійняв її за спину й поцілував у шию.— Коли ж ми одружимося?

— Просто зараз,— зітхнула леді Лайса.— Я привезла мого септона, і співця, і меду на весільний бенкет.

— Тут? — незадоволено перепитав Пітир.— Ліпше нам побратися в Гнізді, у присутності всього двору.

— До біса двір. Я так довго чекала, що довше вже просто не витримаю,— вона обхопила