Читати книгу - "Що люди скажуть? Бонус, Горобчик-Кім"

-Ми   могли    й   самі    їх    зустріти.- бурчить    Вадим. -Заспокойся   ти   вже. – не витримую     та    гиркаю   на чоловіка. Дивний    він    якийсь останнім    часом.    Вони   обидва дивні. Може    сюрприз    мені готують,    а     я    тут    надумала чого    не     слід    та    бісюся. Точно    сюрприз    і    нагода    є день    народження     дітей. Згадалася,     як      вони    в    той день     коли    у     мене    вдома відійшли     води    бігали   по кімнаті    та    панікували. А зосередилися    лише   коли   я почала    кричати    у    голос. Тоді мої     чоловіки    стали   різко зібрані   та    злагоджено    і    їх хвилювання     видавало   лише тремор   рук. 

-Ну     нарешті! - чую    зітхання Сергія   який    встав    і    почав   іти    до    Кумів. По    виразу обличчях    яких    видно,    що вони     знову    сварилися. 

- Ми    вже    можемо    їхати? – запитує    мене    Жан   після довгих     обіймів    під   важкі погляди    чоловіків    і    його   до речі    теж.     Як    не    дивно, дружила    я    більше    з    Жаном. Бородатий,    брутальний   чоловік виявився     компанійським    та готовий    до     спілкування,    а    от    його     чоловік    як виявилося    ще    той   буркотун. Тому    ми    з     Жаном    могли говорити     годинами, а     от   з Данієлем     обходитися банальним   стандартними фразами. Вони    зовсім    різні, але     разом    понад     двадцять років.

 - Нам    ще     доведеться    трохи погуляти     тут. Я    чекаю прильоту    подруги. - Данієль    закочує    очі    та    всім    своїм видом   демонструє незадоволення,    але    мовчить. Жан     обіймає    його    та    щось шепоче    на    вухо. Вони   такі милі.    Час    прилітає   досить швидко.    І    ось    я    вже обіймаю    подругу.    Та   знайомою    її    з    Жаном   та Даніелем. 

-Мені   тут    однозначно    буде весело. – голосно    говорить Даша. 

-О,    так    нам    і    так    не   сумна, а    в   тандемі    з    тобою   Машу буде   не   зупинити. 

-Кохана,    а    нам   валідолу вистачить    на   ваші   гулянки. – сміється     Сергій   і    пригортає мене    до    себе    та   цілує   у скроню. 

-Ой   не    знаю.-    ледь   стримуючи   сміх    говорю. Ми добираємося    швидко   та   без проблем.    Не    дивлячись   на пізній    час    донька    чекає   нас у    вітальні.    І    коли   ми   всі заходимо   з   вереснем   кидається   в   обійми   хрещених. І    просто   потопає   у   них. Жан   з   Даніелем    по   черзі   її обіймають    і    вручають подарунок. 

-Не    можна    ще    рано. День народження    завтра. - бурчу  я. -Це    не    подарунок,   а     гостинець    подарунок   завтра. 

- Нічого   собі   гостинець? – дивується   Даша.   Адже   донька відразу   лізе    до    пакета   та дістає   відтіла   туфлі.   У   неї   їх вже,   мабуть,    пар п’ятдесят. І майже    всі    куплені   хрещеними. Донька    вищить, цілує    хресних   у    щоки   та зникає   за    дверима. Мої чоловіки    закочують   очі. Даша заздрісним   поглядом   проводжає    мою   доньку.   А куми    дивляться    у   схід   хресної   з   захватом   та коханням.   І   в   цю   мить   я розумію   сумно   нам    точно   не буде.