Читати книгу - "Ти отруїв мене собою, Валерія Дражинська"

Аня впевнено проводить мене за руку в клуб. Від навколишнього оточення спочатку, як завжди, гублюся. Я не любитель таких закладів. Мені більше сподобалося б посидіти в затишному ресторанчику, де лунає тиха музика, що не напружує. Антон кілька разів витягав мене в клуби потусити з друзями. Не так уже й погано. Тиск на вуха можна потерпіти та танцювати я люблю.

Перед поїздкою до столиці Антон оновив мій гардероб, щоб в оточенні київської еліти я не виглядала білою вороною. А мені що? Я не проти. Моя гордість це пережила. Не хотілося б з'являтися у своїх дешевих, порівняно з теперішніми моїми вбраннями, речах перед такою публікою. 

Заходячи в нашу віп кабінку, я не відчувала невпевненості. Дівчина я симпатична. Натуральна блондинка з насичено синіми очима і красивою фігурою. Достойно одягнена. Я не гірша і не краща за тих людей, з якими мене зібралася знайомити Аня. Чому переживати? Можливо, що після весілля ми більше ніколи не побачимося. Подобається всім я не прагнула.

Усередині людей десять. Зустрічають мене байдуже - дівчата, лояльно - хлопці. Аня представляє мене як свою нову подругу. Про мій статус замовчує. Цікавенько! Кидаю на неї задумливий погляд.

Її нареченого ще немає. А хтось казав, що він не любить запізнення. Мабуть, до своєї персони це не стосується.

Спілкуватися зі мною ніхто завзяття не виявляє. Тому в розмову за столом не вслухаюся та не намагаюся взяти участі. Шумоізоляція тут хороша. Оскільки в кожного в руці знаходяться напої в різних ємностях, а мені ніхто нічого не пропонує, я розслабляюся та вирішую не морочитися. Сама собі наливаю, за етикеткою, віскі. Трохи переборщую та виходить більше ніж на два пальці. Подумки махаю на це рукою. Дорогий алкоголь приємно гірчить горло. Поки дивлюся через скло на молодь, що танцює внизу, по тілу повільно розповзається тепло.

- Усім привіт. Давно не бачилися, - атмосфера в кабінці в мить змінюється.

Хлопці з радісними криками підхоплюються зі своїх місць. Дівчата починають спокусливо либитися та стріляти оченятами мені за спину. Антон у мене хлопець видний. Я розумію, що потрапила. Моє безтурботне перебування в товаристві золотої молоді, зі зручним ігнором, зараз закінчиться. Не хочу так! Я вже налаштувалася на спокійний відпочинок та не хочу цькування трепетної лані, у вигляді мене, досвідченими хижачками, що сидять навколо, і, тим більше, на своїй території. Кидаю погляд на Аню, вона співчутливо мені посміхається. Здається, я поспішила з висновками щодо неї. Залпом допиваю віскі та наливаю собі ще.

Ззаду лунають гучні привітання, поплескування по спині, чоловічі обіймашки та інша атрибутика зустрічі довго відсутнього друга. Гарпії теж починають його вітати різними жартами. Антон підходить до мене ззаду. Обіймає та, повернувши голову у свій бік, при всіх цілує в засос.

- Занудьгував! - у тиші, що утворилася, хрипкий голос звучить досить чітко, - Бачу ви вже всі познайомилися з моєю коханою дівчиною. 

Гордість, з якою він це сказав, не оцінив ніхто. Навіть я. Але в суспільстві зарозумілих снобів не дрімає лицемірство. Усі почали радіти за нас, навіть пожурили "по-доброму" Аню, що відразу не попередила. За всіма цими фальшивими посмішками та інтересу, що різко прокинувся до моєї персони, я приговорила ще дві порції віскі.

- Я піду потанцюю, - не витримую такого напору та мрію про перепочинок.

- Крихітко, не варто одній, я хвилюватимуся, - Антон повертається до своєї сестри, яка втупилася в телефон, - Ань, іди потанцюй із Кариною.

- Зараз Дімітріс підійде. Ти йди Карін, я трохи пізніше приєднаюся.

- Добре, - я полегшено видихаю, бо хочу побути сама, - Все буде добре.

Поспішно цілую його в губи та майже тікаю з цього віп-ярмарку марнославства. На поворотах мене злегка заносить. Не звикла я до такої кількості спиртного. Але ритмічні рухи в гущі людського натовпу злегка приводять у норму. Незабаром починаю відчувати дику спрагу. Повертатися до всіх бажання немає та я прямую до барної стійки де, залізши на високий стілець, прошу в бармена склянку холодної води.

Обпалююче руйнівний погляд на собі відчуваю ще до того, як безпомилково підіймаю очі на чоловіка, який пильно дивиться на мене по інший бік круглого бару. Я застигаю, не в силах відвернутися, він не дає. Пронизливий погляд пробирається під шкіру. Дотягується до нервових закінчень, де професійно ними маніпулює. Звуки навколо пропадають. Серце починає вилітати з грудей. Соски перетворюються на затверділі камінчики. Між ніг виділяється рясна волога та низ живота незвично тягне. До болю. Я ще ніколи в житті так не втрачала над собою контроль. Було відчуття, ніби ми зараз займаємося сексом. Така реакція на іншу людину, що змітає все на своєму шляху, жахала, адже він просто дивився на мене, нічого не роблячи. А я, немов закоренілий наркоман, кайфувала від такої бажаної дози, що надходила в організм. Ще й ще! Світ навколо перестав існувати. Тільки вир його очей. Якби хтось зараз запитав, який він має вигляд, я не змогла б відповісти. Хіба зовнішність має значення, коли відчуваєш так? На межі. Коли добровільно, зі збоченим задоволенням, віддаєшся у владу чоловіка. І він може робити з тобою все, що забажає, а ти будеш тільки просити ще. Лише б не відпускав.

Куточок його губ злегка підводиться. Очі повільно повзуть униз, залишаючи за собою тремтливу шкіру, немов обласкану язиком, з легкою участю зубів. Ось його погляд на моїх губах, мимоволі облизую їх. Нижче - зона декольте, пестить улоговину...