Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн 📚 - Українською

Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відлуння тиші" автора Анна Ліє Кейн. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 63
Перейти на сторінку:
Розділ 2

Дивно, з якою легкістю все життя може вміститися у дві валізи. Одну – сіру у клітинку – побільше, і другу – чорну. Коли біжиш в іншу країну, намагаючись взяти з собою тільки найнеобхідніше, зазвичай забуваєш про те, що неминуче береш із собою джерело всіх своїх проблем. Себе.

Напевно, втечі це моє покликання. Я тікала скільки себе пам'ятаю. Вперше я втекла від бабусі. Мені було десять. Мама з татом були зайняті трьома молодшими дітьми, а мене зі старшим братом часто відправляли до неї. Бабуся була суворою жінкою, вона змушувала нас годинами сидіти біля зображень Святої та читати писання, заучувати їх напам'ять і повторювати-повторювати-повторювати. Якось я не витримала і втекла. Повернулась, коли стемніло. Злякалася. Отримала прочуханки. Зробила висновок, що повертатися не варто.

Всі втечі з занять все не згадаю. Але перша моя доросла вдала втеча трапилася вже після випуску. Я точно знала, що не хочу залишатися у громаді. Звідки? Напевно, із книг, які переносили мене до зовсім інших країн. Особливо я любила книги, які заборонялося читати тасинінам. Купувала чи вимінювала такі потайки, читала та продавала. Іноді мене ловили. Отримувала хлоста. Але вже неможливо було вибити з мене те, що оселилося всередині - прагнення побачити світ без шор, які опускала на мої очі громада.

На той раз у мене навіть валізи не було. Одна дорожня сумка, трохи грошей та жага до життя.

У новому місті змогла влаштуватися помічницею перекладача. Через рік знову змінила місто та роботу, ставши перекладачкою у посольстві. Ще через півтора року новий переїзд. Тепер уже через чоловіка, з яким познайомилася, коли він був у відрядженні та винайняв квартиру поруч із моєю. Наш роман закрутився стрімко, захопив мене, і ось – черговий калейдоскоп: новий переїзд, чорна валіза, весілля, яке відзначили лише удвох, відкриття мого маленького агентства, спроби збудувати сім'ю, а потім… діагноз, сварки, нерозуміння.

Ще один поворот калейдоскопа, новий малюнок: довгі відрядження чоловіка, мої спроби піти в роботу, чужі люди під одним дахом. Одного разу він прийшов і просто сказав, що в нього з'явилася інша, і більше він так не може.

Ми навіть обнялися на прощання, але в вічі один одному не подивилися.

Далі був недорогий готель, передача справ агентства, потяг, кордон та вокзал Шедана. Я бігла якнайдалі, намагалася знайти оазис, але несла з собою особисту пустелю.

Годинник на вокзальній площі міста Семи вітрів показував без десяти вісім. Здається, у мешканців столиці вокзал був улюбленим місцем, тому що коли б я тут не опинялася, завжди було багатолюдно.

Зупинившись біля стіни будівлі, я стискала ручку сумки й озиралася, шукаючи поглядом знайому фігуру демона. Десять рессо дозволять мені оплатити кімнату, яку я винайняла, ще на три тижні й запастися мінімальним набором продуктів. Отже, я точно зможу знайти собі роботу в Шедані. Тим більше, що я впевнена в тому, що я зможу розпізнати мову, якою написаний текст. Можливо, звучить самовпевнено, але я готова була кинути виклик усім тим викладачам, які не впоралися.

- Доброго ранку, Гвенето, - пролунало збоку. Здригнувшись від несподіванки, обернулася до ректора академії Голданарі.

Він що, телепортувався сюди? Чи це я так сильно задумалася, що проґавила його наближення? Напевно, останнє, адже вже рік як телепортації в Ізаріді можливі лише після отримання спеціальних дозволів, а на території Шедану це правило діяло набагато раніше.

- Добрий ранок.

- Ви рано, - зауважив Загір, глянувши на великий баштовий годинник.

- Вирішила прогулятися містом зранку, - знизала плечима, теж подивившись угору. Але циферблат я вже встигла добре вивчити, тому лише погладила поглядом хвилинну стрілку і подивилася на блакитне небо.

- На нас уже чекає екіпаж.

- Поїдемо на конях? - здивувалася, дивлячись на чорну карету з потужними ресорами. Загір посміхнувся у відповідь:

- Так. Дорога до будинку погана, магмобіль може застрягти. По-старому зручніше.

Сперечатися не стала й одразу попрямувала до екіпажу.

- Заг! - окрик пролунав у той момент, коли ректор відчинив для мене двері. Ми з ним одночасно обернулися. До нас поспішав ще один демон.

Розглянувши його, ледь не застрибнула в карету, але все ж таки змусила себе залишитися на місці. Хоч би цей чоловік не виявився тим самим другом, якому треба розшифрувати послання!

- Дор, ви що тут робите? - ректор Голданарі радісно посміхнувся синові нинішнього логофета Ізаріди. Містер ат Рогад вшанував мене кивком, а ось однорічна дівчинка, що сиділа на його руках, вчепилася в мене цікавим поглядом яскраво-зелених очей. У маленьких ручках вона тримала якусь кульку й уважно розглядала мене, а потім раптом усміхнулася. Так радісно і відкрито, що в мене знову все стиснулося всередині. Скоріше відвернулася, розглядаючи дахи будинків.

- Провів Елері до шпиталю, - відповів Дорайн. Напевно, на всьому материку вже не залишилося нікого, хто не чув про демона, який ледь не розв'язав війну з сусіднім королівством.

- Зайшов до тебе, але мені сказали, що ти їдеш. Куди зібрався? - містер ат Рогад примружився, підозріло розглядаючи Загіра. Я не втрималася і знову скосила на нього очі. Дівчинка була дуже схожа на батька, лише очі, мабуть, успадкувала від матері.

- В особняк ат Янрі, - зітхнув ректор Голданарі, а потім зробив те, чого я зовсім не хотіла. Загір вказав на мене: — Ось знайшов нового перекладача. Місіс Гвенета Лурі. Знайомтесь, Гвенето, це мій старий друг - містер Дорайн ат Рогад. Він, до речі, ректор академії Годамн. Можливо, захочете попрацювати на нього.

З усмішкою запевнила, що мені приємно познайомитись. Хоча від погляду сірих очей хотілося скоріше втекти та й працювати з ним не горіла бажанням. На моє щастя розмовляти зі мною Дорайн не дуже прагнув. Вони з ректором Голданарі перекинулися парою фраз, домовилися про швидку зустріч, і вже зібралися прощатися, коли дитина на руках демона раптом зарюмсала.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"