Читати книгу - "Людина. що підводиться, Абір Мукерджі"

— Перепрошую, джентльмени,— продовжила вона,— але в цій частині міста людей убивають щодня. Але я не пам’ятаю, щоб раніше нашими вулицями бігала половина поліцейських Калькутти і перевертала все догори дриґом, не кажучи вже про англійського офіцера. Як правило, бідолашну жертву везуть до моргу, оце і все розслідування. Чому ж цього разу така метушня?

А «метушня» тому, що вбили англійця. Але у мене склалося відчуття, що їй про це добре відомо.

— Мушу запитати вас, мадам, чи бачили ви, чи чули щось на алеї минулої ночі?

Вона похитала головою:

— З алеї вночі завжди доносяться якісь звуки. П’янички б’ються, собаки виють, але якщо ви питаєте, чи не чула я, як убивають людину, то відповідь «ні».

Відповідь була дуже категоричною, і це здалося мені дивним. Досвід підказує, що жінки середнього віку із середнього класу, як правило, дуже охоче допомагають слідству, якщо сталося вбивство. Це робить їхнє життя цікавішим. Деякі беруться до справи так завзято, що радісно переказують усі чутки та плітки, немов це одкровення святого Івана. Її поведінку аж ніяк не назвеш типовою для жінки, яка щойно почула про вбивство за десять футів від свого дому. Підозрюю, вона щось приховує. Але що б то не було, воно не обов’язково має відношення до вбивства. Останнім часом влада ввела так багато заборон, що вона може приховувати зовсім інше.

— Чи не відбувалося поблизу якихось зборів бунтарського характеру? — запитав я.

Вона поглянула на мене так, немов я був на диво дурнуватою дитиною.

— Цілком можливо, капітане. Урешті-решт, це ж Калькутта. Місто, у якому мільйону бенгальців нема чим зайнятися, як теревенити про революцію. Хіба не тому ви перемістили столицю в Делі? Чи не краще смажитись у тихій пустелі в оточенні поступливих пенджабців, аніж миритися з такими небезпечними бенгальськими підбурювачами? Щоправда, далі розмов справа у них не йде. Але, відповідаючи на ваше запитання, ні, мені не відомо про збори бунтарського характеру Нічого такого, що б порушувало ваші дорогоцінні закони Роулетта[4].

Закони Роулетта. Їх прийняли минулого місяця, і це дало нам змогу хапати будь-кого за підозрою в тероризмі та революційній діяльності. За ґратами людину можна було тримати без слідства до двох років. Життя поліцейських стало легшим і простішим. Індійці, звісно, люто опиралися, і не можу сказати, що я їх звинувачую. Урешті-решт, ми ж боролися за свободу, а дійшли до того, що заарештовували людей без ордерів і кидали до тюрем за те, що нам ввижалося бунтарським, чи то збори без дозволу, чи витріщання на англійця.

Місіс Боуз підвелася.

— Перепрошую, джентльмени, я не можу вам нічим допомогти.

Настав час заговорити по-іншому.

— Може, ви ще зміните свою думку, місіс Боуз,— сказав я.— Сержант озвучив підозру щодо того, який у вас тут заклад. Особисто я вважаю, що він помиляється, але можу покликати команду з десяти офіцерів найближчого підрозділу, і за тридцять хвилин вони дізнаються, хто з нас має рацію. Вони здатні перевернути тут усе догори дриґом, а вас супроводити на Лал-базар і поставити там кілька запитань. Може, вам навіть запропонують провести кілька ночей у камері, на гостині у віце-короля, так би мовити... Але ви завжди можете обрати співпрацю з нами.

Вона поглянула на мене і посміхнулася. Не схоже, щоб мої слова її налякали, що дуже дивно. Проте свою наступну фразу вона добре обміркувала.

— Капітане Віндгем, гадаю, сталося... непорозуміння. З радістю допоможу вам усим, чим зможу. Але минулої ночі, чесно, я нічого не бачила і не чула.

— У такому разі,— сказав я,— ви не заперечуватимете, якщо ми опитаємо тих, хто перебував у цей час у будинку?

Двері відчинилися, увійшла служниця зі срібною тацею, на якій стояло все, що асоціюється з чаюванням осіб середнього класу. Вона поставила тацю на стіл червоного дерева поруч зі своєю господинею і вийшла з кімнати.

Місіс Боуз взяла чайничок і елегантне срібне ситечко і налила чаю в три чашки.

— Звісно, капітане,— нарешті сказала вона.— Можете говорити з ким захочете.

Вона знову натиснула на мідну кнопку, повернулася служниця. Вони обмінялися іноземними словами, і дівчина зникла.

Місіс Боуз повернулася до мене.

— Скажіть-но мені, капітане, ви ж явно в Індії не так давно. Скільки ви вже тут?

— Навіть і не здогадувався, що це так очевидно.

Місіс Боуз посміхнулася.

— Так воно і є. По-перше, ваше обличчя того цікавого відтінку — рожевого, який дозволяє припустити, що найголовнішого уроку місцевого життя ви ще не засвоїли: між півднем і четвертою варто лишатись у приміщенні. По-друге, ви ще не набули того бундючного вигляду, з яким ваші земляки в цій країні звертаються до індійців.

— Вибачте, що вас розчарував,— відповів я.

— Не вибачайтесь,— відмахнулася вона.— Упевнена, що це лише питання часу.

Не встиг я нічого відповісти, як двері відчинилися і до кімнати увійшли чотири стрункі дівчини, а за ними — служниця і старий, який нас зустрів. Схоже, дівчат щойно витягли з ліжка. На відміну від місіс Боуз жодна з них не була нафарбована, але усі були красунями від природи. Убрані вони були в прості бавовняні сарі пастельних кольорів.

— Капітане Віндгем,— сказала місіс Боуз,— дозвольте представити моїх домочадців.— Вона махнула рукою на старого: — Ратана ви вже зустрічали. І Міну, мою служницю. А це Сарасваті, Лакшмі, Деві й Сіта.

Вона називала імена, і дівчата одна за одною складали руки у привітанні. Схоже, вони нервували. Цього і варто було очікувати. Більшість молодих проституток у Лондоні також нервували, коли їх розпитували представники закону. Більшість, але не всі.

— Не всі в моєму домі володіють англійською,— продовжила місіс Боуз.— Не заперечуватимете, якщо я перекладатиму на хінді?

— Чому хінді, а не бенгальська? — поцікавивсь я.

— Тому, капітане, що хоча Калькутта і столиця Бенгалії, багато її мешканців не є бенгальцями. Сіта з Орісси, а Лакшмі із Біхара. Хінді, скажімо так, лінгва франка.— Вона посміхнулася, задоволена своєю промовою, і вказала на Банерджі: — Я так розумію, ваш сержант розмовляє хінді?

Я поглянув на нього.

— Моя хінді заіржавіла, сер,— відповів він,— але її вистачить.

— Гаразд, місіс Боуз,— сказав я,— прошу, запитайте у них, чи вони не бачили або не чули чогось незвичного на алеї минулої