Читати книгу - "Кава з передбаченням, Анна Ліє Кейн"

- Я тебе не кваплю, - голос в чоловіка виявився ніжним та оксамитовим, наче звуки віолончелі. - Просто вирішив прийти трохи раніше, - зеленоокий погляд гостя пішов мандрувати інтерʼєром  приміщення. Чіплявся за деталі, ковзав по картинах та новому обладнанню. - Скучив за цим місцем. - Потім він знову подивився на Алісію. - Як твій настрій?

- Як зазвичай. Трохи сумно. Стільки всього сталося за цей рік. І хорошого, і поганого. Мені завжди важко вдавалися прощання.

Алісія відвернулася і пішла за стійку, почавши перебирати скляночки з сиропами.

- Ти незабаром повернешся сюди знову, - намагався заспокоїти Алісію чоловік, спостерігаючи як вона виставляє топінги в рівну лінію. Вона лише тяжко зітхнула:

- Все одно сумно йти. 

Дзвіночок заграв майже одночасно з питанням, що пролунало від дверей:

- Ви ще працюєте?

Алісія вже збиралася відповісти, що кавʼярня зачинена, але її випередив зеленоокий чоловік. Він посміхнувся та промовив:

- Працюємо, заходьте. Мене звуть Мартін. Зробити вам гарячого чаю?

- Так, це буде доречно.

Чоловік пройшов всередину, стряхнувши черевики від снігу. Підніс замерзлі руки до обличчя, зігріваючи їх диханням. Алісія здивовано глянула у скляні двері та побачила букет великих троянд, що самотньо стояв біля смітника. Дівчина лише опустила повіки, а Мартін забрав з вішака запасний фартух, натягнув через голову та став за стійку. Спритно заварив ароматний фруктовий чай, додав цукор та подав відвідувачу. Той глянув на чоловіка з вдячністю:

- Дякую, врятували. Замерз страшенно. 

Мартін подав кришечку для чаю і виразно глянув на вулицю, де на білому простирадлі яскраво виділялися червоні бутони та темно-зелені листочки. Чоловік знизав плечима, зігріваючи руки теплом від чаю:

- День не задався. Хоча, можливо, і рік.

Алісія і Мартін зацікавлено перезирнулися. Відвідувач дивився на свій напій і про щось міркував, але швидко схаменувся та спробував посміхнутися:

- Щось я замріявся. Дякую вам.

Він вже зробив крок до дверей, але його зупинив Мартін.

- Ваше передбачення, - він простягнув чоловікові паперову смужку і додав: - Цей рік закінчується, але починається новий. Можливо, він буде кращим.

Відвідувач подивився на передбачення з сумнівом. В його очах відобразилась недовіра. В його душі залишилося надто мало місця для див. Але він все ж узяв паперову смужку, з ввічливості знову подякував та почимчикував до виходу. За крок до дверей він усе ж зупинився та зазирнув у записку. Прочитавши речення, тихо пирхнув та вийшов надвір. Папірець він непомітно викинув в той же смітник біля якого залишив квіти, і попрямував до центральної площі.

- Ну і що це за витівки? - обурилася Алісія, схрестивши руки на грудях. - Мій рік ще не закінчився!

Мартін повернув фартух на місце і знову надягнув куртку.

- Не злися, кролику, - чоловік простягнув руку і скуйовдив чорне волосся Алісії. - Давай з тобою прогуляємося? Ніч така казкова.

Дівчина звільнилася від його руки, повернула зачісці нормальний вигляд, та поглянула крізь скляні двері назовні. Сніг сипав великими пухнастими пластівцями. Вони кружляли в танці та опускалися вниз у світлі гірлянд. 

- Добре, прогуляємось, - погодилася Алісія, а Мартін витягнув з-за стійки термос і кілька одноразових стаканчиків, запропонувавши:

- Візьмемо кави з собою?