Читати книгу - "Дорослі зненацька"

Дістав з кишені мобільний, подумав, до кого можна звернутись за допомогою, але поглянув на час і від розпачу мало не застогнав. Кіосків з квітами навколо було багато, але фінанси гучно повідомляли про свою неспроможність. Можна було змотатись до Марини, вона б допомогла або хоча б грошей позичила, але тоді він точно не встигне привезти квіти.

Тимоха ще раз поглянув на мобільний, впевнено закрокував до одного з кіосків. Наблизився до віконця, поклав мобільний перед продавцем.

— За скільки візьмете? — поцікавився у дядька з круглими щоками, що, наче зозуля зі старого годинника, виглядав зі свого робочого місця.

— Триста, — коротко відповів дядько.

— Та ну! Ви зовсім того? — покрутив біля скроні Тимоха. — Я його за кілька штук брав. Давайте хоч тисячу, — попросив.

— Та пішов ти! Може, у когось поцупив, а тепер тут права качаєш, — відсунув від себе телефон дядько.

— Ну і біс з вами! — сердито затиснув трубку в руці Тимофій, відходячи від кіоску.

— Е! Малий, чуєш! За п’ятсот візьму, — вигукнув услід дядько.

Хлопець пригальмував, рвучко розвернувся і вже за хвилину тримав у руці зіжмакані купюри та свою сім-карту. За дві хвилини до визначеного у замовленні часу Тимоха натискав кнопку дзвоника біля дверей, за якими жила людина, що мала отримати квіти.

2

У школу Тимофій з’явився на четвертий урок. Міг би і зовсім не йти, але справ ніяких наразі не було, вдома сидіти не хотілося, тож вирішив провідати «альма-матер» і спробувати отримати порцію знань. Якраз нещодавно почалась велика перерва, і школа гуділа переповненим вуликом. Хтось біг до їдальні, щоб встигнути зайняти чергу першим, хтось неквапом, із серйозним виглядом шпацирував по коридору, ось дівчата влаштувалися на підвіконнях та розглядали якісь глянцеві журнали. Коротше кажучи, школа жила своїм щоденним життям, готуючи молоде покоління до суворих реалій дорослого буття.

Тимофій наблизився до дверей кабінету, за якими мали опановувати науку його однокласники, і ледь встиг відсахнутися вбік. Двері рвучко відчинились, гупнувши в стіну, і з класу в коридор вилетів скуйовджений Вовчик Петриляк, старий, перевірений у різних життєвих ситуаціях товариш Тимохи. За ним, не менш енергійно, у коридорі виникла Натка Королькова. Дівчина, наче меч у бою, тримала над головою скручений у рурку зошит і немилосердно лупила ним Петриляка по голові, по плечах, по спині, словом, куди лише могла поцілити.

— Ей-ей! Охолонь, сердешна! — схопив Натку за талію Тимофій. — Ти так у мого друга останні мізки відіб’єш, — притиснув до себе дівчину, не даючи їй можливості продовжити почате.

Вовчик, захеканий, з червоним обличчям, полегшено видихнув, зупинився неподалік і насторожено спостерігав за Наткою.

— Пусти! — стріпонулась дівчина. Вона вивернулась в руках у Тимохи, опинилася з ним обличчям до обличчя, сердито глянула в очі. Тимофій відчув її груди, несподівано усвідомив, що міцно обіймає Наталю за талію, трохи ослабив затиск.

З Корольковою вони тримали нейтралітет. Якось минулого року в Кості Лисака був день народження. Він запросив декого з однокласників на батьківську дачу відсвяткувати, для чого було придбано чималу кількість спиртовмісних напоїв. Серед запрошених були й Тимоха з Наткою.

Вечірка затягнулася далеко за північ. Підігріта алкоголем Натка, голосно запевняючи всіх, що твереза як скельце і лише хоче потанцювати, залізла на стіл і стала манливо хитати пишними стегнами та погойдувати грудьми. Від цього видовища мало не відібрало мову навіть у тих, хто ще міг говорити.

Тимофій побачив, що хтось із дівчат знімає танець на мобільний, під осудливі крики чоловічої частини присутніх, згріб Наталю зі столу в оберемок і, не зважаючи на її спротив, поніс на руках на другий поверх, де примостив на ліжку у невеличкій спальні. Королькова щось прошепотіла, і коли Тимоха нахилився, аби перепитати, що саме, дівчина обхопила його плечі, притягнула до себе і міцно поцілувала. Тимофій відчув на язику легкий присмак якогось алкогольного напою, вдихнув запах ніжно-квіткових парфумів і зрозумів, що опиратися не в змозі. Злегка затуманений алкоголем хлопчачий мозок реагував єдиним способом, викликаючи неабияке збудження певних органів, а рука мимохіть діставала із задньої кишені джинсів пакетик з презервативом. На ранок він прокинувся першим, тихенько вдягнувся і спустився вниз, де вже «снідали» його однокласники. Королькова вийшла до них за годину, уникаючи Тимофієвого погляду. Після цього вони спілкувались лише короткими фразами і тільки у справі.

— Забери свого друга-ідіота! — Наталя вирвалася з обіймів, відчувши слабину. Дівчина кинула сердитий погляд на Вовчика, фиркнула розлюченою кішкою і демонстративно повернулася до класу.

— Шо за тема, братан? — зацікавлено поглянув на Вовчика Тимофій.

— Тимохо, френде! Я таку штуку замутив, — радісно потер долоні Петриляк. — Майне мутер вчора якусь супер-пупер стронгову витяжку з перцю чилі принесла. От я і натер нею ручку Королькової. А знаєш, як вона її облизує? — показав язиком кілька еротичних, на його думку, рухів. — Спокійно на це дивитись немає змоги! Тож я вирішив додати перчику для нашої Перчинки, — задоволений собою, зареготав Вовчик.

— Блін! Ну ти кадр, натурально, — і собі засміявся Тимофій, уявляючи, як Натка починає покусувати ковпачок ручки, несподівано відчуває у роті палючий жар і плямкає губами, як викинута на берег рибина.

— Це було круто. Їй аж дихання забило, — гордо видав Петриляк, сторожко косуючи поглядом на двері: чи не з’явиться знову Натка з бажанням встановити статус-кво.

— Повеселив пацана, — показав піднятого доверху великого пальця Тимоха. — Ідемо, бро! Будемо гризти граніт наук молодими і неушкодженими карієсом зубами, — потягнув на себе ручку дверей і першим увійшов у клас. За ним, все ще насторожено, зайшов Вовчик.

Урок фізики для Тимофія відбувався в іншій, паралельній реальності. Степан Іванович, молодий вчитель, одразу після університету, зазвичай розповідав цікаві речі, іноді відхиляючись від теми. Тимосі він подобався. У ньому було багато якоїсь світлої енергії, що її розгубили інші вчителі, ті, що давно працюють у школі. Було видно, що фізик отримує кайф від процесу викладання, заражаючи ним решту присутніх.

Та сьогодні Тимофій його не слухав. У думках вперто прокручувалися в котрий раз кілька попередніх годин, мелькало руде волосся і ластовиння на кирпатому акуратному носику. Тимоха взяв ручку, розгорнув на останній сторінці зошит. Слова народжувались самі собою, ніби виринали з підсвідомості.

Застряг між небом та землею,

Завис