Читати книгу - "Парі на каченя, або Пограємось хлопчики, Тіна Вітовт"

- Ще скажи, що не цілував, якщо сподобалась? – ну і регіт у цього Стаса.

- Сподобалась, не сперечаюсь, та її мабуть ніхто ще й не цілував нормально, від безневинного поцілунка почервоніла як помідор, - спокійно розповідав Тимур, ніби про фільм говорив, а не про людину.

- Я надіюсь, ти від неї відстанеш? - я навіть вдячна Артему за ці слова, бачити Тимура не хочу.

- Чому? Вона цікава та розумна, а ще як підросте, стане красунею, це я вже побачив, що за спортивками ховається. Спати я маю з ким, а собі можна і хорошу дівчинку на майбутнє виховати, - от же гад повзучий, що придумав, дірка від бублика тобі, а не Ритка.

З кімнати почувся гул, щось впало, якась сутичка там сталася, чи що?

- Повтори!!! – нічого собі гарчить Артем.

- Та годі тобі! Чого завівся? Якщо тобі вона подобається то так і скажи, на різних будемо змагатися, - ні він все ж таки дурень.

- Це тобі ніякі не змагання, я сказав залиш її у спокої.

- Досить хлопці, зчепилися через якесь каченя...

- Вона не каченя!!! – в один голос гаркнули.

- Зрозуміло, за якесь дівчисько...

- Вона не якесь дівчисько! - ніколи б не подумала, що Артем так мене може захищати.

- Добре, охолоньте, - прямо миротворець Стас, - ніхто твоїх каченят не буде чіпати.

- Я хочу зустрічатися з Ритою, - він точно смертник, - і не відступлюся.

Ой, Лєркін телефон невчасно пілікнув, нас зараз на місці злочину схоплять. Ми завмерли в очікуванні, Артем добре знає наші рингтони, і здогадатися де ми ховаємось йому як два плюс два скласти.

Минає хвилина, друга... І... Нічого... Що, серйозно? Цю витівку нам пробачать?