Читати книгу - "Крило метелика (частина 1), Кіра Леві"

З кожним прожитим роком, на все більшу кількість алергенів у мене розвивалася алергія. Всі, без винятку, джерела були антропогенного походження. Якщо говорити простіше, то алергію викликало те, до чого приклала руку людина: від хлорованої води до продуктів, вирощених з використанням пестицидів; викиди промислових підприємств, гази автомобільних вихлопів та інше. Я з цього приводу жартувала — у мене алергія на цивілізацію!

— Лізо, сідай, — кивнула дівчині, вказуючи рукою на заднє сидіння нашого авто. — Як там вдома?

— Все ок, Поліно Михайлівно. Газ та воду перекрила, ключі залишила у бабусі Маші з першого поверху. Вона обіцяла поливати квіти за графіком. Я попередила, що нас не буде щонайбільше три тижні.

Ліза полюбляє возитися з рослинами. Навіть навчатися поступила на агронома  не до мого університету, а до аграрного. Навчання дається їй легко, отримує підвищену стипендію.

— За списком все закупила? — через лобове дзеркало я подивилась на Лізу на задньому сидінні.

Та вже щось розглядала у смартфоні та просто кивнула у відповідь. Потім, схаменувшись, підвела очі та відповіла:

— Так, все, як замовляли. У найкращому вигляді!

— А чи довго їхати? — хлопчику я дозволила сісти спереду і перевірила застібку на його паску безпеки. Хоч їхати було зовсім недалеко, менше кілометра ґрунтовою дорогою вздовж окрайка хвойної лісосмуги, хлопчик аж викрутився на передньому сидінні. То у вікно визирав, то назад дивився, на сестру. Шило у нього в попі!

— Вже майже доїхали. Бачиш он там утоптану галявину? Там і станемо.

Червень цього року видався спекотним та посушливим. Нас рятувала від спеки природна тінь дерев. Але попри високу температуру, діти, на мою вимогу, як і я, одягнулися у закриті костюми камуфляжного забарвлення, високі берці та кепки із захистом шиї. Тільки в мене замість кепки була пов'язана арафатка у дрібну чорно-білу клітку. Нею зручніше було закривати довге волосся. Я все ще не наважувалась обстригти його. Від природи в мене була скандинавська зовнішність — світле волосся, сірі очі. Угу, зараз із почервонілими білками. А всього тільки напередодні я на день з'їздила до міста за подарунком  для  Іллі. Дуже мені хотілося порадувати його завтра, першого липня, у день народження мого маленького хлопчика. Сюрприз чекав на нього в таборі. Можу лише уявити, як Ілля зрадіє!

З машини, що зупинилася, ми швидко вийшли та стали споро діставати наповнені речами рюкзаки. Уся поклажа була зібрана з розумом. За чотири останні роки ми не раз ходили в походи в ліс, гори, але зазвичай на два-три дні. Зараз планували похід на двадцять днів!

Речей виходило більше, ніж зазвичай. Запас питної води, продукти із розрахунку на тиждень. Поповнювати їх планували в міру просування маршрутом. Береги Дніпра у наш час густо заселені. Тож проблем із тим, щоб вийти «у люди» і купити те, що закінчиться, не буде.

— Все взяли? Якщо щось залишилося, ми ще повернемося до машини. Мені треба буде перенести з табору зайві речі. Завтра вранці запакуємо все, що нам знадобиться, а непотрібне залишимо в машині.

— А машину ніхто не чіпатиме? — боязко подивилася по сторонах Ліза.

— Максим Ігорьович завтра приїде по інвентар з розкопок і віджене нашу машину до міста, — попри наше розставання, робочі домовленості залишалися в силі.

Щобільше, він мав забрати нас із дітьми наприкінці нашого шляху. Пливти назад проти течії в компанії лише дітей я не планувала від самого початку. Це був би не відпочинок, а мука.

— Жарко, — зітхнула Ліза, поправляючи кепку із захисною тканиною, що прикривала тонку довгу шию ззаду.

— Ну, не на прогулянку міським парком зібралися, — знизала я плечима. — Тепер вам ані кліщі, ані змії не страшні. І на сонці не отримаєте опіків. На воді свіжіше, ніж у місті. І нічого не завадить нам скупнутись у річці, якщо вже зовсім спекотно стане. Ані крокодили, ані зграї піраній у нас не водяться.

— А я дивився ролик про рибалку. Там чоловік розповідав, що спіймав піранью! Навіть показував трофей! — Іллюша захоплено виблискував очима, ділячись новиною.

— Фейк? — Ліза зацікавлено вигнула брову, повертаючись до мене.

— Наші університетські іхтіологи кажуть, що зустрічаються види-екзоти, — підтвердила слова хлопчика, через що він гордо випнув груди колесом і з поблажливою перевагою подивився на старшу сестру. — Вони потрапляють в акваторію внаслідок навмисного рибництва чи через акваріумістів. Але це не масове явище — поодинокі особини. Нам нічого переживати про піраній. Так, Ілля, ніж пристебни, перевір, чи все розклав по кишенях.

Я простягла хлопцю пояс із кишенею для середнього мисливського ножа і перевірила, щоб хлопчик правильно зафіксував ремінь.

Ліза зиркнула на свою зброю, поплескала себе по кишенях.

Щоразу я дотримувалася певних правил у поході: у кожного має бути свій ніж, запальничка, компас та годинник, фляга з водою, пара енергетичних батончиків для перекусу. Під час сплаву по річці, і неважливо, тиха течія або бурхлива, обов'язковим екіпіруванням повинні бути шолом і рятувальний жилет.

«Правила пишуться кров'ю, — як казав мій інструктор, коли ми сплавлялися на байдарках гірською річкою. — Втопитися можна і на тихій воді».