Читати книгу - "Дикі в Академії, Анна Лященко"

Діган

Наступного дня з самого ранку прокидаюся від шуму в нашому саду. Виходжу з дому і виявляю десяток робітників, які щось стругають і забивають, час від часу вони з жахом поглядають на ліниво позіхаючого зеленого Лісового Дракона. Крістіан зображає із себе наглядача? Що тут взагалі відбувається? Ще одна витівка хлопців мене спантеличила.

А ось і Ердан. Він повинен знати, що тут діється! Напевно вони разом це вигадали.

- Мій хлопчику, що роблять тут ці люди? - Вкрадливо цікавлюся у принца.

- Вони будують навіси. - Незворушний і впевнений тон Ердана не введе мене в оману. Впевнений, вони щось замислили.

- Які навіси? Навіщо??

- Ну, я поцікавився, як ми спатимемо, якщо піде дощ... - В очах принца виблискують вогники. І я бачу, що він ледве стримує сміх.

- Як як! Як завжди! У ліжках! У будинку!

- Ну так, але ж місцеві про це не знають. Ось я їх і спантеличив. Навісами... - Тепер Ердан вже відкрито і відверто ірже.

Богиня Гір! Навіщо я погодився супроводжувати цю банду? Вони не дадуть мені спокою.

Ксі

Взагалі-то Дикі гарні, як Боги. Міцні, мускулясті, високі. На голову вище за всіх наших. Цікаво,  це у них від сирого м'яса?

І читати вони вміють, та й писати, виявляється, також. А яку дискусію наслідний принц, здається, його звати Ердан, влаштував з викладачем Історії Створення Світу! Звичайно, їм там, на краю, видніше. Так, він зумів мене здивувати. Але не більше того. Сподіваюся, принц мене не помітить і не вибере нареченою. Виходити заміж, а тим більше вирушати на край світу і жити в печерах я не маю наміру.

Треба від нього та від усієї цієї дикої братії подалі триматися.

Гарна думка була, але запізнилася. Бачу, що наслідний принц іноді на мене поглядає. З моїм зростом мені важко загубитися серед натовпу. Тож не дивно, що він мене помітив.

Діган

Третій день нашого перебування в Академії розпочався з чергового сюрпризу. Мене розбудив дикий регіт і жалібне мекання. Що знову вчули ці шибеники?? Дорослі ж уже, одружуватися настав час, а поводяться як малолітки. Чи доживу я до повернення додому?

Виходжу в сад і виявляю... 2 овець...

- Це що??? - Весь мій життєвий досвід підказує, що дарма я погодився на цю подорож! Хоча, будемо чесними, варіантів особливо у мене не було. Король розпорядився супроводжувати принца і мені залишалося лише підкоритися.

- Наша вечеря. - Незворушно відповідає Ердан. - Я натякнув ректорові, як драконів годувати треба.

- І??

- І... Відтепер нам раз на тиждень доставлятимуть живність...

- І що ми з нею робитимемо? - Я намагаюся стриматись і не прибити цих придурків. - Що ми робитимемо з живими вівцями? Я вас питаю, о наслідний принц Дикіх Земель. - Не втрачаю нагоди нагадати Ердану про його статус.

- Ми їх... з'їмо?

- Живцем? Ви маєте намір їх готувати? Чи сирими будете їсти? Взагалі, різатимете ножем чи як?

- Обернемося...

- Ер, подивися в ці очі. - Крістіан обійняв овечку. На обох вже були віночки із польових квітів.

Богиня Гір! За що мені таке покарання?

- Я зараз піду до ректора висловити подяку, і повідомлю, що наслідний принц із товаришами вирішили долучитися до місцевих традицій і вживатимуть тільки готову їжу. - Зрештою знаходжу вихід із ситуації, що склалася. - А цих... Або з'їжте до мого приходу або доглядатимете за ними до кінця навчання! І ось ще. Увечері відновимо тренування. Сподіваюся, часу на витівки у вас не залишиться.

Ксі

Вся Академія шокована. Дикі вкотре підтвердили, що вони... дикі! Зажадали постачати їм їжу в живому вигляді! Мовляли, їм полювати треба. Сьогодні до їхньої резиденції відправили перших тварин – двох овечок. Бідолашні так жалібно мекали! Досить довго через високу огорожу було чути моторошні звуки, а потім вони затихли...

На вечерю Дикі не прийшли. Ніхто не здивувався. Уся Академія гуділа, як розтривожений бджолиний вулик, але, звичайно, переживали лише дівчата. Хлопчики ж один перед одним мірялися... Своїми подвигами, хто що впіймав і живцем з'їв.

Це нестерпно!! Академія поступово перетворюється на збіговисько кровожерних головорізів.

І мені тут подобається все менше і менше, але альтернатива ще гірша. Я не хочу повертатися до свого опікуна, який спить і бачить, як видати мене заміж, і бажано вигідніше. Мене й до Академії відправили саме з цією метою. Опікун вже зневірився знайти в окрузі дракона, зацікавленого взяти мене за дружину, і він сподівається, що якийсь молодик мене спокусить і відвезе до себе, не вимагаючи посагу. Якого в мене, до речі, немає.

Але поки що сподівання опікуна не виправдалися. Охочих обзавестися скалкою в дупі в моєму обличчі, не знайшлося. Наскільки я знаю, слава про мене як про рідкісне стерво, розповсюдилась по всій Академії. І навіть вже, як кажуть подруги, проникла за високу огорожу, за якою ховаються Дикі.

А вони свою назву виправдовують.

Сьогодні було спільне тренування нашого факультету та Бойового. Тема заняття: "Маневри у бою".

Що я можу сказати... Дикі в драконьому вигляді просто карколомні! Незвичне для Імперії забарвлення, розмір, спритність, міць!! Навіть мене зачепило. Точніше, мою драконицю. Вона просто очей не зводила із золотого дракона з червоним гребнем!! І я, зізнатися, їй не забороняла. Дійсно, було на що подивитися.

А моя подруга, Акіра, запала на одного з диких – Ізира. Але в неї немає жодних шансів, маленька, хоч і спритна дракониця, навряд чи зможе сподобатися величезному чорному драконові, який у темряві зливається з ніччю і стає практично невидимим. В нього навіть очі прикриваються захисною плівкою, аби їхнє світло не видавало місцезнаходження дракона. Через цю особливість зливатися з темрявою їхній рід називається Примарним.

Акіра навіть дихати забуває, коли бачить Ізира з роду Примарних – охоронця принца Диких Земель.