Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"

— Що вона попросила? І як потім пішла з корпорації? Я так розумію бажання її вони виконати не змогли.

— Коли дійшла справа до озвучування бажання, — дядько усміхнувся, — вона поставила їх у глухий кут. Бо це ніхто не може реалізувати. Вона попросила відмотати час назад і врятувати її родину. Не воскресити, а саме не дати їм загинути від зубів тварюк пекла. А час у корпорації відмотувати не вміють. Тому їй запропонували вибрати що небудь інше. Машину, наприклад. Мала посміялася і сказала — що машина їй не потрібна, у неї є байк. А решту вона може, і сама отримати. Власне, після цього вона стала далі рити під цю корпорацію.

Дядько замовк, згадуючи мій запис. А гість не квапив його.

— Вона знайшла двох клієнтом корпорації, у яких найближчим часом закінчується контракт. І у найближчого закінчувався вчора. Вона з апаратурою стеження запис відео та аудіо пробралася і зняла компромат. Йому щось вкололи. Щоправда мала не врахувала, що буде охорона, і ледь не попалася. І врятувалася вже біля вашого вівтаря. Дивом залишилася живою. Додому прийшла немов п'яна. Едрить, твою.... через... — видав дядько, побачивши мене. — Ліко! Ти мене до інфаркту мало не довела. Зніми цю гидоту!

Дядько зірвав з мене кепку з ріжками. І показав на очі на ній, які вкотре моргнули.

— Нова розробка техвідділу, — сказала з посмішкою, — хлопці вирішили оченята і на кепку додати. А твоє висловлювання я в зошит запишу, для колекції.

— Спалю зошит!

— Він тут, — показала на голову.

Дядько ледь димом дихнув. А я подивилася на його гостя.

— Анжеліка, — представилася — а то тут мене по різному схиляють.

— Данило.

Він спробував пальцями мій куций хвостик світлого волосся.

— Треба ж у цьому світі такий чистий колір.

— Вона такою народилася, — буркнув дядько, розглядаючи кепку, — якби не родинна схожість вирішили б, що її підмінили. Оченята посвітлішали тільки вчора, були темнішими. І сестра моя була трохи світлішою за мене, а тато взагалі темний. І тут такий світле немовля, звідки?! І головне куди?! Усе Ліка йди збирай манатки, твої справи передам, — дядько замислився і вийшов із кабінету, народ у загальному залі дільниці відразу підібрався. — Кому б передати твої справи?!

Дерек підняв і пограв м'язами.

— Поклацаю як насіння.

— Не подавися насінням, числом задавлять, — тихо сказала.

— Нехай тренується, раптом виживе, — з усмішкою сказав дядько. — Бісята добре нерви тренують.

— Ходімо, — сказав Данило і пішов у перед до виходу із залу.

Я подивилася на загальний зал. Швидко обійняла дядька. Він потріпав мене по волоссю.

— Якщо що, заходь у гості. Ти тепер матимеш доступ до порталів.

 Поспішила за своїм супроводжуючим. У коридорі мене перехопила Шаріша, усміхнулася, а я відчула, як мій хвіст відрізали. Вона помахала ним. Оце вже рогата, скористалася моментом, коли я без кепки і магією відрізала. Я хитро усміхнулася і послала їй повітряний поцілунок із краплею магії. І Шаріша залишилася лисою. Її брови зметнулися вгору, і вона завищала. А я вихопила в неї свій хвіст і, спаливши, побігла далі коридором. Данило тільки головою похитав. А мене перехопили брати.

— Ми проведемо вас, — сказав Гілберт.

Обійняла одного і другого брата. А Данило зміг оцінити нашу одночасно і схожість у рисах обличчя, і різницю в кольорі.

— Неймовірно що ти народилася тут, а не у верхньому світі.

— Без неї тут було б нудно. Вона те ще чортеня.

На збори мені дали одну годину. І до того ж порадили брати тільки найнеобхідніше з речей і нічого громіздкого. Я повинна зуміти сама це забрати. Благо сумка велика в нашому домі є. Склала по кілька комплектів одягу на різні випадки життя і одяг на цьому майже закінчився. І я примудрилася вмістити в сумку майже всі свої речі. Книжки є в електронному вигляді. Ноутбук, планшет, телефон і зарядки теж у сумки, документи там же. Тітка примудрилася покласти мені їжі, поки я відвернулася.

— Тітонько! — благала я.

— Що?! Не відомо, коли тебе погодують і чи погодують узагалі. А так буде що поїсти. І тим паче в тебе там ще повно місця. Їжу я склала в окрему сумку, і вона добре там лягла.

— Дякую, — обійняла її міцно.

Вона замінила мені матір і, якби не брати, я б кликала її мамою весь час. Але брати називали її тіткою. І після семи років і деяких подій я теж почала називати її тіткою, замість мами. Вона сумно посміхалася і казала, що так правильно. Але любити вона мене не менше, ніж своїх синів. Але все одно я наймолодша і брати гуртом захищали мене. Коли хтось хотів образити біляву. Діти бувають дуже жорстокі, особливо до тих, хто відрізняється від них. А я своїм волоссям і шкірою дуже відрізнялася.

Сумку одягла як рюкзак. Таким чином вона була майже з мене зростом. У неї були коліщатка і її можна було котити. Але в будинку немає ліфта і в одній руці її тягнути складно і важко. Брати з Данилом чекали мене на вулиці біля мого байка.

— А байк мені можна забрати із собою?

— Ні, шкодую.

— Ну, то кому віддаси? — запитали ці дорослі шибеники.

Поставила сумку на асфальт і підкинула ключі в руках. Відвернулася до них спиною і кинула назад. Судячи із задоволеного вигуку, зловив Грег.

— Анжеліко, — почула я солодкуватий голосок і здригнулася — ти їдеш?

Обернулася і побачила Ніка, у нього на рогах пробігали іскри. Данило стояв похмурий, а Нік був із букетом квітів.

— Ти з ним їдеш? А як же я?!

Подивилася на Данила. Нік теж уважно на нього подивився, особливо на праву руку. І видихнув димок із ніздрів. Явна ознака що злитися. І кинувся на мого супроводжуючого. Світловолосий виявився не промах оглушив його світлою магією. А привівши до тями сказав.

— Анжеліку підвищили, і вона їде у верхню площину. Я її супроводжуючий. Усе зрозумів рогатий?

Той тільки кивнув ображено, дивлячись на мене.

— Ходімо, — сказав Гілберт, — тобі ще волосся до ладу привести потрібно. А то цей пух стирчить у різні боки. Виросло пташеня, відлітає.