Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Поцілунок, Вікторія Міроненко 📚 - Українською

Читати книгу - "Поцілунок, Вікторія Міроненко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поцілунок" автора Вікторія Міроненко. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

Максим різко відірвався та подивився на двері. 

– Що? – моя свідомість була притуманена. Я не розумів, чому він припинив. 

– Мені здалось, що хтось відчинив двері. 

– Може то був протяг? Я ж всюди вікна відчинив. Й все одно це не допомагає.

– Треба повертатися, – як нічого не було промовив хлопець. –  Й вмийся, може трохи прийдеш до тями. Тобі ще вчасно треба вигнати гостей. 

– Точно, гості, – я уткнувся головою в його груди, – Руся залишиться на ніч. Вона наплела бабусі про якийсь проєкт й  бабця дозволила їй залишитись у мене. 

Макс не виглядав здивованим. 

– Я чув вас, коли ви були в коридорі. Тож сьогодні тобі світить лише ночівля з подружкою. 

– Дідько. 

– Вмийся холодною водою, – повторив він. – А я йду далі грати. Сподіваюсь вони достатньо п’яні, щоб не помітити нашу відсутність, – задумленно промовив хлопець та пішов. 

– Він надто тверезий – пробурмотів я вслід.

Та все ж я вмився й мені дійсно стало легше. Чому він завжди правий?

Повернувшись до кімнати я сів поряд з Русланою.Виявляється всі знову просто пиячили. 

– Де ти пропадав? – весело спитала вона. – А твій друг мухлює. 

Я здивовано підняв брови. 

– Він п’є й не п’яніє. Він що, святоша? 

Я гмикнув. Можливо, але не поряд зі мною. 

– Він хокеїст. До того ж у нього завтра тренування. 

– Він нудний 

Я зітхнув.

– Тому я вас й не знайомив. 

До нас підійшли декілька однокласників. 

– Гей, Дене, ми вже відчалюємо. Треба трохи провітритись, перед тим як повернутися додому. 

Я потиснув пацанам руки й кивнув дівчатам. Це начебто було сигналом для інших. Протягом години всі розішлись. Останні пішли друзі Русі. Вони намагались забрати її з собою. Мені прийшлось майже силою виганяти їх з квартири.  

– А твій Макс все ще тут? 

– Угу. 

Я вкладав подругу в ліжко, але вона настирливо намагалась допитати мене. 

– Ну, Дєня, розкажи мені щось цікаве. Чому ти про нього нічого не казав? 

Я відвернувся на хвильку, щоб дістати теплу ковдру, бо вікно не збирався зачиняти. Та коли повернувся, Руся вже дрімала. Нарешті. 

Я закрив двері та побачив, що Макс збирає сміття. Я підійшов до нього ззаду та обійняв. 

– Ти позбавляєш Руслану роботи. Кинь це. 

Хлопець відклав пакет та розвернувся до мене обличчям. Я ж знов поклав руки на його талію. 

– Вона заснула? 

– Так, нарешті ми наодинці. Може все ж таки залишися? 

– І спати з тобою у вітальні пропахлій вейпом та спиртом? Ні, дякую. 

Я вткнувся головою в його плече. Дивно, що він не пропах манго, як і вся квартира. Я з насолодою вдихав запах його парфумів. Мускус та ваніль. 

– Але ми можемо закінчити те, що почали на кухні, – пестливо промовив Макс. 

Він підняв мою голову за підборіддя. Дивлячись прямо в очі, наблизився й поцілував. Я зітхнув, коли він швидко відірвався від мене. 

– Схоже ти програв сьогодні, – прошепотів хлопець на вухо. 

Бляяя. Коли він так говорив мені зносило дах. Він знав це. 

– Та пофіг, – відповів я та вже сам поцілував його. 

Якимось чином мені вдалось посадити його на диван. Я був зверху.  Мої руки швидко опинились під його футболкою, мить і він вже без неї. Я задивився на підтягнуте спортивне тіло. 

– Ти неймовірно гарний, – прошепотів йому на вухо й легенько прикусив його мочку. 

– Зупинись, твоя подруга за тими дверима, – вмовляв він, хоча його руки міцно стискали мене. 

– Вона не прокинеться до ранку. А якщо я програв, то не через той коротенький поцілуй. Тож ні, я не зупинюсь. Тільки, якщо ти скажеш, що не хочеш цього. 

– Звісно я хочу. 

Я задоволено усміхнувся та пройшовся поцілунками від шиї до ключиць. Повернувся до його губ та трохи прикусив їх. Та в мене були інші плани, тож я відірвався та проклав поцілунками доріжки до низу. Я стояв перед на колінах  й розстібав його джинси, коли він отямився. 

– Денисе… – застеріг він.

Я усміхнувся. 

– Тільки скажи і я зупинюсь. 

Та він нічого не сказав, лише допомагав стягувати штани. Й секундою пізніше я почув його стогін. Це приносило насолоду більше, ніж якби він був на моєму місці. Знати, що я можу довести такого пай хлопця, як Макс. Більшого й не треба було. Я насолоджувався як міг. Я грав та дражнився. Прискорювався та спинявся. 

– Дідько, кінчай вже, – роздратовано вигукнув хлопець. 

Упс, схоже я загрався. Дивлячись йому прямо в очі я прискорився. Мить, його зіниці розширились і я відчув його солонувату сперму. Проковтнувши все, я задоволено промовив: 

– Ось через це можна програвати. 

– Денисе… – вимучено простогнав Макс. 

Він не залишився, але пішов пізно. А я так й заснув у вітальні. 

Ранок був пізній. Але краще б він не починався.

Я сидів і пив каву, щоб хоч якось прийти до тями, коли в кухню вилетіла Руслана. 

– Що це? 

Вона поклала переді мною свій телефон. Я одразу прокинувся, коли побачив фотку. Я притискаю Макса до стінки.  

Бляяяя. Чому він завжди правий? 

– Чому ти мене не сказав? Я твоя найліпша й майже єдина подруга. Й ти зробив із цього таємницю? Тепер я розумію, чому ти не хотів мене з ним знайомити. 

Вона ображено на мене дивилась й чекала відповідей. 

– Де це виклали? 

– В “Skeeter” в телеграме? – незадоволено відповіла вона. – Що назва, що новини.

Я зітхнув.

– Я не знаю, що тобі сказати. Навіть не знаю з чого почати. 

– Відколи ти гей? 

Я гмикнув. Наче можна одного ранку прокинутись й стати геєм. Хоча… 

– Коли я врізався в Макса, то зрозумів, що щось не так. Я не міг відірвати від нього погляд. Потім він запропонував мене навчити кататись. І я погодився. 

– Стривай, це було ще у вересні? 

Я кивнув. 

– Спочатку я хотів тобі розповісти. Але я і сам не розумів, що зі мною коїлось. Два місяці я розривався між тим, що я знав про себе й тим чого хотів. З рештою, це я поліз його цілувати. Вчора, до речі, теж. Хоча він відмовляв. 

1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поцілунок, Вікторія Міроненко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поцілунок, Вікторія Міроненко"