Читати книгу - "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"

На її обличчя повернувся сум. Тим часом черговий танець вже закінчився, і до них знову стали підходити гості: джентльмени з прекрасними супутницями в довгих вечірніх сукнях, джентльмени без супутниць і кілька леді без джентльменів. Чоловіків, у яких волосся були з сивиною або зовсім сиві, Лів для себе характеризувала, як найстарших. Інших критеріїв визначення людського віку у неї не було. З жінками складніше — всі вони були брюнетками, блондинками, шатенками, рудими, але в жодному разі не сивими. Лів погодилася потанцювати з декількома приємними джентльменами, яких Артур охарактеризував їй, як дуже важливих партнерів і просто чудових людей. Він так зблизився з людьми, що мало не всі були для нього «чудовими». Лів це трохи дратувало, але ще більше вона була здивована.

Думки про Андре знову й знову спалахувала на задньому фоні в її свідомості. Попри всю феєричність цієї ночі, безліч нових облич, розмов, вражень, вона не могла не почуватися трохи зрадницею. Можливо, своєю втечею підірвала довіру чоловіка назавжди. А охоронці? Яка доля тепер чекала на них? Вони ж не впоралися зі своїми прямими обов’язками й випустили Лів з поля зору. Не випустили, а відпустили, що ще гірше для них. Можливо, вона накликала на них погибіль. Звільнення так точно. 

— Щось ти засумувала, — Артур вирвав її з тривожних думок. 

Чий настрій цієї ночі був незмінно веселим — так це іменинника.

 — Давай ще трохи потанцюємо. Можу закластися, не кожну ніч ти проводиш так весело.

— І в такому приємному товаристві, — прозвучав дуже нетверезий голос когось із танцюючих поряд.

Лів не встигла роздивитися цього представника «приємного товариства», але його слова її повеселили. Вона вклала руку в долоню Артура, і вони пішли ближче до сцени, в самий вир святкування.