Читати книгу - "Поміж злодіїв, Едрієн Янг"

3 Морські вушка — їстівні молюски, мають цінні перламутрові раковини.

4 Перебірка (мор.) — вертикальна стінка всередині корпусу судна, що розділяє внутрішній простір на відсіки.

5 Балянус, або морський жолудь, — рід вусоногих ракоподібних тварин.

Роздiл другий

Правил було п’ять. Усього п’ять.

І я повторювала їх для батька відтоді, як навчилася залізати на щоглу з мамою. При тьмяній свічці у своїй каюті на «Жайворі» він пильнував мене, в одній руці затиснувши перо, а другою притримуючи зеленкувату склянку з хлібною горілкою, що стояла на столі.

1. Тримай ножа там, звідки можеш дістати.

2. Ніколи й нізащо не боргуй ні перед ким.

3. Ніщо не дається задурно.

4. Завжди роби з правди брехню.

5. Ніколи, за жодної обставини не показуй, хто для тебе важливий.

Я жила за правилами Сента всякий день відтоді, як він покинув мене на Джевалі, і вони рятували мені життя. Принаймні їх він мені залишив, коли відплив геть, не озирнувшись.

Коли вже вертали до берега, над головою загуркотів грім, небо потемніло, а повітря ожило від шепоту бурі. Я витріщалася в обрій, роздивляючись, якої форми хвилі. «Жоржина» має бути в дорозі, та, якщо штормитиме сильно, корабель не підійде до бар’єрних островів аж до ранку. А якщо він не прийде, мені не продати товар.

Коєві чорні очі позирали на сітку з морськими вушками, де в одній з мушель був схований гаманець із піропами, що їх я зібрала на рифі. Я вже не та дурненька дівчинка, що була колись. Швидко

зметикувала: чіпляти гаманця до ременя, як інші добувачі, — означає напрошуватися, щоб його звідти відрізали. І я ніяк цьому не зараджу. Я фізично слабша за них. Тож ховала дорогоцінні камені й монети у випатраних рибинах і мушлях — відколи в мене вкрали здобич.

Помацала кінчиком пальця шрам на зап’ястку, ведучи за його жилкою, подібною до потрійного деревного кореня, що тягнувся передпліччям до внутрішнього боку ліктя. Тривалий час то було єдине, що допомагало мені вижити на острові. Джевальці страшенно забобонні, ніхто не бажав зв’язуватися з дівчиськом, котре має таку позначку. Вже за кілька днів по тому, як Сент мене тут залишив, старий на ім’я Фрет пустив у доках чутки, ніби мене прокляли морські демони.

Ялик сповільнився, я підвелася й, закинувши сітку на плече, перестрибнула через борт. Вибираючись на мілину, шкірою відчувала Коїв погляд і чіпке лушпиння його шепоту за спиною. На Джевалі кожен сам за себе, хіба щось можна вхопити підступом. Оцим Кой і переймався: замишляв щось недобре.

Я рушила узбережжям до гірського хребта, позираючи на скелю, що височіла попереду: чи не падає тінь, чи за мною, бува, ніхто не йде. Море потемнішало, набувши фіолетового забарвлення, сонце щезало, і останній відчайдушний відблиск світла танцював на поверхні води.

Мозолястими пальцями намацала в чорній скелі знайому розколину й подерлася нею дедалі вище, аж поки в обличчя не вдарили бризки води, яка билась об камінь з того боку. Кінець мотузки, яку я закріпила на прискалку, булькнув у воду.

Витягла тріснуту мушлю із сітки й висипала її вміст за пазуху. Підвелася й набрала повні груди повітря. Коли вода піднялася і хвиля розбилась об камінь, я стрибнула з прискалка в море. Щохвилини воно темнішало, та я трималася за мотузку і спускалася до тіней, у зарості водоростей, де довжелезні, схожі на стрічки пасма тягнулися з дна, мов товсті хилиткі нитки. Знизу їхнє листя скидалося на золотавий дах, що підкреслював зелень води.

Я пливла далі, рибки крутилися навколо, прослизаючи між водоростями, а на них полювали рифові акули, здобуваючи собі вечерю. Бухта — одне з небагатьох місць, де мені дозволили рибалити, бо в бурхливих хвилях важко ставити очеретяні пастки, якими благополучно користувалися інші добувачі. Та плетені верші-кошики, що їх навчив мене робити батьків штурман, не боялися таких випробувань. Я намотала товстеньку мотузку на кулак і смикнула, проте вона не піддалася: її заплутало в камінні течією. Намацавши ступнями вершечок пастки, уперлася в скелю, намагаючись витягнути кошик, що наполовину вгрузнув у мул. Той не ворухнувся; я сповзла нижче, учепилася пальцями у плетену кришку і смикнула так, що вона аж порвалася, а мене відкинуло на каменюку, яка стирчала за спиною.

Не встигла закрити пастку, як звідти вихопився окунь, — я лише вилаялася, проводивши рибу поглядом. Щоб і другий не втік, притиснула кришку

до грудей і міцно обхопила вершу однією рукою.

Мотузка виводила з дна нагору, і я йшла за нею, поки не дісталася схованого в тіні зубчастого виступу. Зубилом виколупала незакріплену каменюку, яку перед тим заліпила водоростями, і та вивалилася мені на долоню, відтуливши видовбану ямку. У ній, мов друзки скла, зблискували гранати, що їх я зібрала за ці два тижні. Це був один із небагатьох моїх іще не розпечатаних сховків на острові. У цій бухточці я рибалила вже кілька років, і всі, хто помічав мене тут, бачили, як я підіймаюся зі здобиччю. А якби хто вирішив, що я тримаю тут камені, то все одно не знайшов би їх.

Наповнивши кишеню на ремені піропами, я сунула каменюку назад. М’язи на ногах уже пекли, виснажені кількагодинними пірнаннями, і з останніх сил я піднялася на поверхню. Коли хапала нічне повітря ротом, здійнялася хвиля. Я кинулася до прискалка, поки вода не потягла мене в море.

Однією рукою підтягнулася нагору й повалилася на пісок, відсапуючись. Над головою вже блимали зорі, проте на Джевал швидко сунув шторм, і запах вітру свідчив: ніч буде довгою. Вітри розгойдували мою халупку на скелях, та я все одно не склепила очей: треба було охороняти камені й монету. Якось мій табір уже перетрусили, поки я спала; більше так ризикувати не можна.

Я сунула рибину, що звивалася, у сорочку, а порвану вершу перекинула через плече так, що вона повисла за спиною. На дерева спала темрява, тепер я відшукувала шлях за місячним світлом; стежка вигнулася до стрімчака, і довелося тулитися до крутого схилу. Коли доріжка раптом уперлася в гладкий камінь, я подерлася на нього, хапаючись руками та ставлячи ноги в опори, що повибивала в скелі. Забравшись нагору,