Читати книгу - "Гон Шен, Foma"

     — Ну, що. Ви вже бачили як тінь сяє?

     — Мені мама сказала, що якщо довго дивитися на тінь, то сонце може в голову вдарити.

     — Але тінь ти тільки під сонцем можеш побачити.

     — Тінь не може світитись. Так моя мама сказала.

     — Гон Шене. А твоя мама теж думає, що тінь не може світитись?

     — Я в неї ще не питав. Але коли знайду її то, обовʼязково запитаю в неї.

     Сонце стояло в зеніті, мирно пускаючи розбещені промені на дахи будинків. Три товариші сиділи біля пісочниці вивчаючи карту своїх світів.

     — Дітки. А де ваші батьки?

     Гон Шен налякано підвів голову і побачив перед собою голомозого пузаня.

     — Скільки вам років?

     — Мені 6.

     — А мені 7.

     — В мене тільки завтра день народження. Мені теж буде 7.

     — Мене запросили твої батьки. Я твій дядько. В мене для тебе є подарунок. Пішли віддам тобі його, він у тій машині.

     Гон Шен з товаришами невпевненою ходою пішли слідом, не знаючи чого чекати від незнайомця.

     — Руки прибрав. Я вже викликала поліцію. В тебе секунда щоб забратися звідси.

     Чоловік зніяковіло провів рукою по своїй лисині, і швидким кроком пішов геть.

     — Мама! — закричав Вільям. — Мама!