Читати книгу - "Злочинна союзниця - імператриця? , Аліна Скінтей"

Після угоди з Даріасом, Еліанора відчула, як напруга повільно спадає з її плечей, але лише частково. Вона не довіряла йому повністю, але його навички були ключем до успішного проникнення в палац імператора Німріана. Увечері вони сиділи у напівтемній кімнаті Лейстера за столом, на якому були розкладені старі мапи палацу, отримані Вальдестріс через підпільні канали.

— Два артефакти, — почала Еліанора, її пальці ковзнули по зображенню внутрішніх залів палацу. — Один - це клинок Примар, він здатний прорізати тканину реальності. Він може відкривати портали між світами або розрізати будь-які бар'єри, навіть ті, що створені магією. Другий артефакт – це сфера Вогню. Вона містить у собі силу заклинань, які можуть змінювати хід історії. Сфера дозволяє не лише бачити минуле, але й втручатися в нього. Уяви, які можливості дають ці два предмети разом.

Даріас підняв голову відірвавши погляд від мап і глянув на Еліанору, злегка усміхаючись.

— Клинок і сфера... Чому ти така впевнена, що вони там? Імператор міг заховати їх в іншому місці, після твого дружнього “відвідування” його палацу. Або ці артефакти взагалі могли бути лише вигаданими легендами, щоб тримати його владу.

Еліанора заперечно хитнула головою.

— Я впевнена, що вони ще в палаці на своїх місцях. Мої джерела були точними. Німріан використовує їх рідко, щоб не привертати уваги, але саме ці артефакти допомогли йому завоювати півсвіту і встановити свій режим. Вони не лише реальні – вони його зброя. І це точно не казочка для решти. Я бачила клинок Примар на власні очі.

Даріас задумливо потер підборіддя.

— І як ми зможемо їх знайти серед сотень кімнат, лабіринтів і охоронців? Це не просто скриня зі скарбами, який можна витягнути з якоїсь забутої комори. І імператор точно не лишить їх на тому ж місці, куди вже одного разу одна злочинниця змогла пробратися.

Еліанора кивнула і знову опустила очі на карту.

— Артефакт - "сфера Вогню" захований саме в залі шепоту, — вона вказала на окрему секцію палацу, ізольовану від інших приміщень. — Це найбільш охоронюване місце в палаці. Вхід до нього охороняється не лише людьми, але й магією. Ніхто, окрім імператора, не може туди потрапити без дозволу. Саме тому нам потрібно спочатку отримати "клинок Примар". Він відкриє нам шлях.

Даріас усміхнувся. Його очі блищали азартом.

— Ти все продумала. І ти хочеш, щоб я допоміг дістати клинок, щоб потім використати його для здобуття сфери. Мені це подобається. Проте є одне "але"... — він нахилився ближче, голос став м'якішим, але більш напруженим. — Що ти зробиш, коли отримаєш ці артефакти? Ти ж не просто злодійка-мандрівниця. Ти одна з найкращих мандрівниць між світами, кого я знаю. А знаю я багатьох. Ти ж переслідуєш конкретну ціль, що це?

Еліанора на мить завмерла, розглядаючи його. Її очі блиснули, але вона приховала емоції під маскою впевненості.

— Мене не цікавить світова влада, якщо ти про це. Я хочу використовувати їх, щоб перестати тікати. З мене досить втеч. Досить жити між світами, не знаючи, що чекає за наступним порталом. Ці артефакти дадуть мені можливість підкорегувати своє життя. А далі роби з ними що хочеш.

Лейстер нахмурився, задумавшись над її словами.

— А якщо імператор дізнається про нас до того, як ми візьмемо артефакти? Він не просто глядач у цій грі. Якщо він справді використовує ці сили, він буде готовий захищатися. І ти це знаєш.

— Тому ми повинні бути швидкими і непомітними, — відповіла Еліанора, стискаючи пальцями по амулеті, який висів у неї на шиї. — Ми проберемося в палац під час одного з великих святкувань. Тоді охорона буде розсіяна, а сам Німріан – зайнятий. Він не очікуватиме нападу, тобто нашого візиту. Наша мета – знайти клинок, використати його, щоб увійти до зали шепоту, і здобути сферу. Все має бути швидко.

Даріас поглянув на неї, на мить задумавшись, а потім промовив:

— Німріан бачив твоє обличчя коли залишив тобі на плечі свій витвір мистецтва?

— До чого це тут?

— Бачив чи ні?

— Ні. Я ж не дурепа, дефілювати своїм обличчям. На мені була маска, — Вальдестріс дістала з кишені маску й одягнула її. — Це ілюзійний артефакт. Навіть мої очі мають інший вигляд.

Даріас пильно дивився на Еліанору, його очі звузилися, коли він бачив, як вона швидко відповідає на його запитання. Його голос став тихішим, з легкою насмішкою:

— Маска, звісно... Але як довго вона тебе може захищати? — Він зробив крок ближче, і Еліанора відчула, як напруга між ними змінилася на щось інше. Тепер його погляд був теплішим, майже грайливим, коли він повільно підняв руку й обережно провів пальцями по краю маски, не торкаючись її. — А що, якщо ти підеш на святкування не як злодійка, а як одна з претенденток на серце імператора? Використаємо дану нам можливість самим Німріаном. 

Еліанора підняла брову, іронічна усмішка з'явилася на її обличчі.

— Кандидатка в наречені? — Вона засміялася, відкидаючи голову назад. — Ти серйозно? Німріан одразу мене вб'є, щойно побачить мітку на плечі, я підійти  до нього не зможу ближче ніж на десять кроків.

Даріас, не втрачаючи свого спокою, підняв руки в жесті миру, але його усмішка стала ширшою.