Читати книгу - "Твоє ім'я, Ксандер Демір"

Я відчував, що вона бачить мене справжнього, без масок і захисних бар'єрів. Її очі проникали в саму суть моєї душі, відкриваючи ті приховані куточки, які я так старанно беріг від світу. Це було так незвично, що я відчув, ніби зустрів свою споріднену душу.

Вона зробила крок вперед, зайшовши в авдиторію, і цей рух повернув мене до реальності, але тільки частково. Я все ще був під впливом цього магічного моменту, коли наші погляди зустрілися всього на секунду.

І хоча час іде далі, я знав, що цей момент залишиться зі мною назавжди. Тому що я впевнений: ніхто, крім неї, не зможе так глибоко зазирнути в мою душу і знайти в ній усе те, що приховано від решти світу.

— Агов! Адаме! — Артем почав інтенсивно махати руками перед моїм обличчям, змушуючи повернутися до живого світу. — У вас де?

— Що? — запитав я, потрусивши головою.

— Що у вас?

— Я взагалі не розумію про, що ти зараз, Артеме.

— Куди ти дивився? — він різко розвернувся, намагаючись знайти той самий об’єкти моєї уваги. — Боже! Адаме, — хлопець засміявся, повертаючись до мене. — Не кажи, що ти..

— Я клянусь тобі, я щойно закохався, — чесно зізнався я, навіть не помітивши, що сказав це вголос.