Читати книгу - "Збірка "Наодинці" , Анна Стоун"

У процесі малювання ми продовжували розмовляти про її минуле. Смерть згадувала веселі моменти своєї роботи. Слухаючи, я намагалася не показати, як моторошно ставало від деяких її розповідей. Такі моменти змушували мене не забувати, хто сидить переді мною.

12:30

Я вже нервово поглядаю на годинник. До кінця наміченого часу залишається зовсім небагато. Смерть поряд складає вологі від сліз серветки у купку. Вона повністю занурена у своє заняття.

У мене майже не залишилося сил. Ледь стримуюся щоб не позіхнути.

- Вам треба продовжувати займатися медитацією. Хоча б десять хвилин на день. Робота роботою, але якщо заганяти себе, то вас на довго не вистачить. Спробуйте відсторонитися від того, що робите. – мені важко було повірити у те, що вимовляли мої губи. – А краще проведіть тренінг для своїх колег. Нехай деякі працюють з тими, хто занадто поспішає до Вас. Проведуть бесіди та підкажуть, як знайти сенс життя. І тоді, опля – я сплескую в долоні. – Люди щасливі, а у вас набагато менше роботи.

Смерть замислюється, дивлячись на гірку із серветок.

- Якось дивно це. Але треба спробувати. – нарешті каже вона. – Тоді треба, щоб хтось провів для них цей тренінг. Я не зможу ще й цим займатися.

Прикусивши губу, я сварю себе за таку дурну ідею. Тепер мене вона ні за що не відпустить. Буду пахати до скону із її помічницями.

- Чому ти саме мене вибрала? – нарешті питаю я, те, що хвилювало мене.

- Я за тобою довго спостерігала. Ти сильна, хоча й вважаєш себе слабкою. У тобі горить вогонь життя. Я бачила, як ти заспокоювала сусідів, коли недалеко від вашого будинку впала ракета. Саме завдяки тобі вони змогли знайти шлях до порятунку. Деякі з тих людей погано про тебе озивалися, критикували твій стиль одягу й це чудернацьке сине волосся. Але ти це все забула й виклалася на повну, щоб допомогти їм.

Я відчуваю, як мої губи розтягуються в усмішці. Я тоді справді забула про все.

15:28

Я кидаю ще один нервовий погляд на годинник. Смерть це помічає та здивовано глипає на мене.

- Чого тебе так трясе?

- Так вже майже сорок вісім годин пройшло.

- А-а-а. Ти про це? Боїшся, що я залишу тебе тут?

Я з острахом киваю.

- Не бійся. Я не можу залишити світ без такої талановитої дівчини, як ти, Ліз. Тобі ще треба багато попрацювати у світі живих. А я трохи подумаю, пришлю до тебе своїх помічниць. Подумай над тим, щоб відкрити якісь курси психології.

15:31

Я не встигаю нічого відповісти. Світ навколо почав крутитися. Коли зір знов став чітким, я побачила свою кімнату. Можливо це був витвір моєї уяви, і я не розмовляла з чорною кішкою на березі.

Здригаючись від легкого вітерцю, що проник у спальню через розкрите вікно.

«Не забудь про нашу домовленість» - почулося від вітру.

Я важко зітхаю, дивлячись у стіну напроти.

- З вами забудеш…