Читати книгу - "Збірка "Наодинці" , Анна Стоун"

Знаєте, що відчуває людина, яка завтра втратить усе? Тоді подивіться на мене. Найбільший мій скарб, та моє найжорстокіше прокляття. Мене знищить саме воно...
Завтра більше не існуватиме. Я не знала чи помруть усі, чи тільки я. Це вже було не важливо.  Мене усе влаштовувало. 
Завтра я перестану існувати. Розчинюся у морській піні, як улюблена моя книжкова героїня. Але поки у мене було двадцять чотири години.
Як прожити цей час? Може в останній раз відчути п'янкий аромат поцілунку? Знайти першу ліпшу людину , та попросити її мене поцілувати. А може провести цей останній день у звичних мені роздумах. Згадати тебе, моє прокляття. Згадати, як розчинялася моя свідомість під владою твого голосу. 
Я раділа, що кінець цього світу близький. Завтрашній світанок не настане, це вже точно. Разом з ним закінчиться твоя влада наді мною. 
Як же я цього хотіла - не бути німою лялькою у руках лялькаря. Іграшкою, яку дуже любили витягати із шафи, коли було треба. 
Мій лялькар смикав за чергову нитку, змушуючи мої думки знов згадувати клятву вірності. Якби ж я тільки знала чого мені буде коштувати та клятва. Я б ніколи її йому не принесла.
Я любила тебе, мій лялькарю, мій неоціненний скарбе. Настільки любила, що сама зав'язала на собі ті мотузки. 
Годинник на вежі вдарив дванадцять разів. Пройшла половина дня. Сьогодні буде остання ніч.
Я стояла та дивилася на дощ за вікном. Великі краплі билися о скло, створюючи лиш чутну мені музику. 
Мій скарбе, моя душа, моє прокляття. Завтра вже буде кінець. Завтра цей світ розчиниться.  І ти не будеш мати наді мною влади. 
Музика змінилася, до неї додалися небесні барабани. Я здригнулася, відчувши, як по тілу пройшли сироти. Природа також готувалася до завершення цього останнього дня.
Ще один удар старого годинника. З-за вікна моєї вежі вирувало море, накочуючи великими хвилями на скелястий берег. 
Я любила це місце. У звуках навколишньої природи я знаходила спокій, який так потребувала моя скалічена душа. 
Удар.
Я вдячна тобі, моє прокляття. Ти зробив мене найміцнішою людиною на Землі. Настільки міцною, що навіть алмаз здається м'яким каменем у порівнянні зі мною.
Удар.
Я дивлюся, як вечір захоплює хмарне небо. 
Удар.
Як у проміжках між ними блищать зірки.
Удар.
Скоро я дізнаюся, як це втратити усе....
Старий годинник видав ще низку ударів. Я більше не відчуваю страху. Я низько схиляю голову перед тобою. Минуле залишається у минулому.
Цієї ночі мій світ перестане існувати. 
Удар...