Читати книгу - "Санта-Дракон та Зірочка, Олеся Глазунова"

2. Ім’я для Дракона

Дітлахи, задоволені своєю роботою, порозходилися по домівках. Дракон вирішив підійти ближче до сніговика, щоб краще роздивитись його. Поки він йшов, до велетня зі снігу підбігли розбишаки з сусідньої вулиці та розвалили його. Коли Дракон підійшов до сніговика, якого ліпили Зірочка з друзями, то від нього нічого не лишилося. Серед снігу валявся ніс-морквинка, капелюшок Санта-Клауса та шарф, який зв’язала бабуся Зорянки. Дракон засмутився, він бачив, скільки радості приніс сніговик дітям і він розумів, наскільки вони зажуряться, коли не побачать його на тому місці, де вони його залишили. У Дракона виник план. Він добряче вивалявся у снігу, одягнув червоний капелюх Санти та кольоровий шарф. Чомусь не було холодно Дракону, як завжди. Його зігрівав шарф, який зв’язала бабуся.

З самого раночку Зоряна, Ганс та Ерік бігли до свого сніговика. У ньому щось точно змінилося. По-перше, він став вищим, по-друге, очі та ніс-морквинка були не на своєму місці та ґудзики з камінчиків, які прикріпила Зорянка повідпадали.

– Ого, як змінився за ніч наш сніговик. Невже, виріс? – дивувався Ганс.

– Та це ж добре! Тепер його буде видно ще далі! – радів Ерік.

– Ми зараз трохи підправимо те, що повідпадало і буде ще краще! – вигукнула Зірочка.

Дівчинка зібрала камінчики та почала їх прилаштовувати у вигляді ґудзиків. Дракон ледь стримував себе, щоб не розсміятися. Зорянка прилаштовувала камінчики-ґудзики на його пузику і сніговик аж пританцьовував. Ну, лоскотно ж!

– Наш сніговик танцює! – помітив Ерік.

– Він чарівний! – вигукнула Зірочка.

– Тепер треба ще очі та ніс прилаштувати, – мовив Ганс.

– Тільки як? Він став вищій. Так просто не дотягнутися, – відповів Ерік

– А ми трохи підсадимо Зорянку і вона прикріпить усе на свої місця, – запропонував Ганс.

Хлопці взялися за руки, щоб підсадити Зірочку, аби вона могла прикріпити сніговику ніс та переставити на місце очі.

Як тільки Зорянка почала прилаштовувати морквину, сніговик заворушився та... гучно чхнув.

– Апчхи! – роздалося луною довкола.

Діти покотилася на землю від несподіванки. Зі сніговика через чхання почав відпадати сніг і діти побачили, що то зовсім не сніговик, а Дракон, якого так усі боялися. Хлопці з криками почали тікати, а Зірочка сиділа на землі і дивилася на дракона з якого вже обсипався сніг. Тільки на голові був червоний капелюх, а на шиї – її строкатий шарф.

– Будь здоровий, – мовила дівчинка до Дракона.

– Що? – перепитав Дракон.

– Кажу, щоб ти був здоровий і не хворів, – гучніше мовила Зорянка та, обтріпуючись, встала із землі.

– Дякую, – відповів Дракон. – А чому ти не тікаєш, як твої друзі?

– Для чого? Ти ж добрий.

– Апчхи! – знову почав чхати Дракон.

– І хворий. Тебе треба лікувати. Не гоже ходити по вулиці у такий мороз у такому легкому одязі, – посварила Дракона дівчинка. – Йдемо до нас з бабусею, ми тебе чаєм з малиною пригостимо, застуда враз пройде!

– З малиною? – перепитав Дракон. Він ще ніколи в житті не куштував чаю з малиною, а дівчинка із такими захватом розповідала, що Дракон подумав, що це дуже смачно.

– Угу. Бабуся ще мала печиво спекти. Тобі точно сподобається. До речі, а як тебе звати? – поцікавилася Зорянка.

– Мене? – знову перепитав Дракон. Усі називали його просто Дракон. Ніхто не давав йому імені.

– Так. Мене звати Зоряна, але усі мене кличуть Зірочка. А до тебе як звертатися?

– Напевно, просто Дракон, – невпевнено сказав її новий зелений знайомий.

– Ні, так не годиться. У кожного має бути ім’я.

– У мене його не має. Якщо хочеш, то назви мене.

– Хм... Будеш не просто Дракон, а Санта-Дракон! Тобі пасує цей червоний капелюшок, – мовила Зірочка та щиро усміхнулася.