Читати книгу - "Санта-Дракон та Зірочка, Олеся Глазунова"

3. Ще один друг

– Мені подобається! Санта-Дракон, – мовив він з гордістю. – Звучить! Апчхи!

– Ой, нам треба поспішати. Бабуся хутко тебе вилікує, – мовила Зірочка.

Вони попрямували до будиночку, де жила дівчинка. Бабуся, як не дивно, також зовсім не злякалася Дракона, а, почувши, як він чхає, одразу ж посадила до столу. На столі одразу з’явилися гарячий запашний чай з гілочок малини, варення та смачне печиво. Дракон дещо ніяковів. Його ще ніколи люди не запрошували в гості, він ніколи в житті не пив чай з малини, та не куштував печива. Але усе буває вперше.

Його велике тіло ледь помістилося за столом, у лапах було не зручно тримати чашку з чаєм, але він намагався робити усе так, як робили Зірочка та бабуся.

Дрова у каміні приємно потріскували, кімната наповнилася дивовижним ароматом. Дракон почував себе дуже дивно. Йому було затишно, добре і тепло.

– То як твоє ім’я? – поважно звернулася до Дракона бабуся, побачивши, що він вже дещо відігрівся і його зуби вже не цокотять.

– Зірочка назвала мене Санта-Дракон! – гордовито відповів лускатий гість.

– Дуже влучне ім’я, – усміхаючись, мовила бабуся. – Можеш називати мене бабуся Глорія.

– Дуже приємно. Радий знайомству, – відповів Дракон. Його вчили гарних манер ще у драконячій школі. Як то давно було! Але хотілося справити гарне враження на цих двох людей.

У школі драконів розповідали, що люди вороже ставляться до драконів, що не одне століття тривала війна між людьми та драконами. Люди постійно хотіли поневолити їх, а дракони зайняти територію, де жили люди. Тільки завдяки перемир’ю вдалося узгодити усі проблеми.

Саме тоді на уроках історії Дракон виніс для себе важливу істину, що краще розмовляти, навчитися домовлятися, ніж ворогувати. Та спілкуватися йому не було з ким. Усі його брати й сестри залишили рідне гніздо. У величезному замку сиротливо жив тільки наш Дракон. З ким там поговорити можна? Хіба з картинами пращурів-ящурів. Ех, а так хотілося спілкування! Зорянка, дійсно, стала для Дракона зірочкою, яка вперше за багато років заговорила з ним. І не побоялася ж, а ще й ім’я дала, додому запросила.

Розумів Дракон, що у школі розповідали не зовсім те, що є насправді. І Глорія, і Зірочка були добрими і привітними.

Нічого смачнішого за чай з малини та бабусине печиво Дракон ніколи не їв.

– Зірочко, бачу, що в тебе з’явився ще один друг, – мовила бабуся Глорія.

– Друг? – перепитав Дракон, не вірячи, що мова йде про нього.

– Саме так. Санта-Дракон добрий. То неправду говорять, що він капості робить, – впевнено мовила Зірочка.

– Правду кажеш. Намовити на когось, повісити на когось ярлик, дуже просто. Але завжди потрібно бачити вчинки, а не судити за чиєюсь думкою, – зі знанням справи мовила бабуся Глорія.

– Дякую за віру в мене, – мовив Дракон.

З того часу Санта-Дракон став частим гостем у будиночку. Його застуда моментально пройшла після бабусиного частування. Зірочка познайомила Санта-Дракона з Гансом та Еріком. Вони разом гралися, пустували, будували снігові замки. Зліпили великого сніговика, ще більшого, ніж минулого разу та полили його водою, щоб він замерз на морозі і його ніхто не зміг би його зруйнувати.