Читати книгу - "Тіні старого маєтку, Mira"

Софія не спала всю ніч, сидячи в бібліотеці зі старою книгою на колінах. Її руки тремтіли, але вона не могла відірватися від імені, написаного на першій сторінці: Адам Ленокс. Чому ця книга впала саме зараз? І хто це був — тінь чи привид?

Коли перші промені сонця проникли у вікно, Софія нарешті зважилася повернутися в спальню. Але дорога до неї здавалася нескінченною, бо кожна тінь здавалася живою, кожен шурхіт — попередженням.

На світанку вона вирішила діяти. Знайшовши старий телефонний довідник, Софія спробувала знайти інформацію про маєток Леноксів. Усе, що вона змогла знайти, — це кілька згадок про загадкову смерть власників і прокляття, яке начебто нависло над будинком.

Увечері, коли темрява знову заповнила коридори, Софія зібрала всю свою сміливість і повернулася в бібліотеку. Вона хотіла розібратися, що це за книга і чи є в ній відповіді.

Раптом вона відчула, що не сама. Шкіра на потилиці вкрилася мурашками, і холодне повітря обійняло її.

— Софіє...

Вона різко обернулася й побачила чоловіка, який стояв біля полиці. Його постать була напівпрозорою, але виглядала надзвичайно реалістичною. Чорне волосся, гострі риси обличчя, і очі, які дивилися прямо на неї.

— Хто ти? — ледве вимовила вона.

— Моє ім’я Адам, — відповів чоловік спокійно, але в його голосі відчувалася туга. — І ти не повинна була залишатися тут.

Софія відступила на кілька кроків, але не втекла.

— Ти той, хто рухає тіні? Це ти шепотів мені?

Адам кивнув.

— Це місце небезпечне. Воно живе своїм життям і вбирає в себе кожного, хто залишається тут надто довго.

Софія намагалася впоратися зі страхом і зрозуміти, що відбувається.

— Але чому ти тут? Що тримає тебе в цьому домі?

Адам опустив голову, ніби намагався знайти слова.

— Я проклятий. Цей будинок — моя в'язниця. Але я тут не головна загроза.

— Тоді хто? — запитала Софія.

Він подивився прямо в її очі.

— Тіні, які ти бачила. Вони не просто частина минулого. Вони охороняють таємницю, яка може зруйнувати цей світ.

Софія здригнулася від його слів, але водночас відчула цікавість.

— І як це пов’язано зі мною?

Адам підійшов ближче, його образ ніби розчинявся в повітрі.

— Бо тільки ти можеш розкрити цю таємницю. І якщо ти це зробиш, я можу бути звільнений… або ти станеш наступною жертвою.

Його постать зникла, а Софія залишилася сама, наповнена страхом і водночас рішучістю. Тепер вона знала, що втеча не є виходом. Вона повинна дізнатися правду про цей будинок і про Адама.