Читати книгу - "Тіні старого маєтку, Mira"

Після розмови з Адамом Софія зрозуміла, що її перебування в маєтку не випадкове. Але замість страху її охопило бажання зрозуміти, що сталося в цьому домі. Їй здалося, що Адам не розповів усього — ні про прокляття, ні про тіні, які охороняють будинок.

Вона вирішила почати з місць, які наводили найбільше страху, — з підвалу. Взявши старий ліхтар і ключі, які знайшла на кухні, Софія знову підійшла до зачинених дверей. Замок піддався швидше, ніж вона очікувала, і двері зі скрипом відчинилися.

Холодне повітря вдарило їй в обличчя, а сходи, що вели вниз, здавалися нескінченними. Кожен крок лунав у тиші, ніби сам будинок стежив за нею. У підвалі Софія виявила старі меблі, покриті пилом, коробки з паперами й старі картини, що похмуро дивилися на неї зі стін.

Посеред кімнати стояв великий дерев’яний ящик. Вона підійшла до нього і побачила на замку вирізьблене ім’я: "Адам Ленокс".

Софія спробувала відкрити ящик, але він не піддався. Їй здалося, що зсередини долинає слабке шипіння, але, можливо, це було лише уява.

Раптом позаду почувся звук. Софія різко обернулася, і ліхтар освітив тінь, яка рухалася вздовж стіни. Цього разу тінь була більш визначеною — вона нагадувала жіночу постать. Тінь не наближалася, але її рухи здавалися непоквапними і водночас зловісними.

— Хто ти? Чого тобі треба? — вигукнула Софія, намагаючись перекрити страх голосом.

Тінь зупинилася й почала щось шепотіти. Слова були незрозумілими, але Софія чула одне слово виразно: "минуле".

Повернувшись до ящика, вона провела пальцями по вирізьбленому імені. Їй здавалося, що саме тут може ховатися частина правди.

Коли вона піднялася назад до основної частини будинку, її зустрів Адам.

— Ти була в підвалі, — сказав він, не дивлячись на неї, а вдивляючись у темряву коридору.

— Так, — зізналася Софія. — Що там у тому ящику?

— Ти не повинна була його чіпати, — його голос наповнився тривогою.

— Але ти хочеш, щоб я дізналася правду, так? Що від мене приховують ці тіні?

Адам не відповів одразу. Він здавався роздвоєним між бажанням розкрити таємницю і страхом перед наслідками.

— Ці тіні… це душі, що втратили спокій, — нарешті сказав він. — Їхня доля пов’язана з будинком. Як і моя.

— І що тримає їх тут? — наполягала Софія.

— Несправедливість, яка сталася багато років тому. Те, що залишилося незавершеним.

Софія подивилася йому в очі.

— Тоді я допоможу тобі. Ми знайдемо правду.

Адам лише похитав головою.

— Якщо підеш цим шляхом, дороги назад не буде.

— А вона й не потрібна, — впевнено відповіла Софія.

У її словах звучала рішучість, але вона ще не знала, наскільки темним і небезпечним буде цей шлях.