Читати книгу - "Меч дракона Олдера. Дракон і Птаха, Елена Радькова"

Старий Аразі не повірив її словам.

- Дурна відьма! Якщо ти така могутня, знищ мене  зараз! – закричав він не вірячи словам чаклунки.

- Ти себе вже знищив.- сказала жінка останні слова.

Коли ескадра кораблів герцога поверталася в Аразі його корабель зазнав краху і герцога поглинула морська глибина.

Шила чула прокльони своєї матері та розповіла про них тільки Керіа. Батько Керіа викупив  її в одного з воїнів Аразі. Про те, що Шила була нащадком чаклунів Туманного острова, знала тільки, тоді ще маленька дівчинка, а тепер повелителька Кабору  Керіа.

Галеон Менсока Аразі покинув країну Лілових хмарин і поплив до узбережжя Аразії, розправивши  свої зловісні чорні вітрила. Герцог стояв на палубі із своїм братом Ромуелем и другом Кардоком.

- Менсок, ти бажаєш скінчити життя як твій батько?! Залиш цю ідею заволодіти  мечем Олдера. –  почав розмову Ромуэль.

- Я знав, що ти почнеш мене відмовляти. Ти не здатен бути властителем. І це зрозуміло, в моїх венах тече кров справжніх аразійців, а про те, що ти нащадок герцогів Аразі можна судити тільки зі слів батька.- презирливо сказав Менсок.- Навіть ім’я в тебе не аразійське. Я пам’ятаю ту ніч, коли батько приволік згорток, що видавав писк і сказав, що це мій брат. Не можу зрозуміти, чому він дав тобі ім’я Ромуель? Пішов на поводу в твоєї матері? І хто вона взагалі така? Чий ти нащадок?

- Ну, в тому, що Ромуель ваш брат, мій повелителю, можете не сумніватися. Ваш батько не признав би його своїм, якби його мати дала хоча б найменший привід для сумнівів, що ця дитина однієї с ним крові. А ось в тому, що служниця Керіа, яка стояла за фіранкою, за троном, явно не з простого роду. Я помітив її тонке зап’ястя прикрашене дорогим браслетом, я не здивуюсь, якщо на ньому можна знайти магічні знаки. Такі носили тільки чаклуни співочого туману.

- Не сміши мене, Кардок! Мій батько знищив усіх чаклунів співочого туману! І якби не та буря, ти зараз в його присутності не посмів би навіть і  думки припустити, що хтось із них остався жити. – різко обірвав Кардока герцог.

- Мій повелителю! У неї чорне як смола волосся й темно-сині, як грозове небо очі, а це тонке маленьке підборіддя с видатними верхніми вилицями, а ця, ледь червонувата бронзова шкіра! Я бачив, як вона ходить. Її хода настільки легка! Вона наче марево. З такою зовнішністю народжувались тільки чаклуни співочого туману! – не вгамовувався Кардок.