Читати книгу - "Магиня серед драконів , Леді Анет"

Леон інстинктивно перехопив свою краватку й похмуро втупився в неї. А рудоволоса дівчина здивовано роззявила рота, склавши губи в ідеальну букву «О». Виглядало це просто чудово.

У наступну мить його невдала жертва зваблення обурено скривилася й поспішила геть коридором.

Чудово. І краватку з печаткою всучила, і дракона обломала. Прекрасний початок дня!

Точніше, був прекрасний, поки я не зустрілася поглядом із Леоном. Його зелені очі потемніли від злості.

---

Треба визнати, розлючений дракон — видовище захопливе.

Чорні зіниці Леона буквально на мить витягнулися у вертикальну щілину, але тут же повернулися у звичайний стан. Довела-таки. Не йому ж одному мене дратувати?

— Ти що собі дозволяєш, маг? — гаркнув він низьким, загрозливим голосом, змірявши мене суворим поглядом.

Я мимоволі прослідкувала за його рукою, що не дивлячись запхала краватку до кишені брюк. Цікаво, площі дотику з його долонею вистачило, щоб печатка спрацювала? Чи треба ще трохи почекати?

От тільки як перевірити свою задумку, я чомусь не продумала. Була надто захоплена самою ідеєю. Напевно, варто було додати сигнальну руну…

— Наскільки ти зараз злий за десятибальною шкалою? — спитала я замість відповіді, змусивши Леона застигнути у подиві.

— На всі сім балів, — протягнув він, тепер уже дивлячись на мене, як на божевільну.

— А от я злюся на всі двадцять! — люто заявила я. — Через твою безвідповідальність ми ледь не провалили наш проєкт з рун!— Але в десятибальній шкалі немає цифри двадцять, — знущально хмикнув Леон, повністю ігноруючи мої претензії.

— Отож! — я сердито схрестила руки на грудях і прищулилася. — Сподіваюся, ти розумієш рівень мого шаленства?

— Та годі тобі, маг, — криво всміхнувся дракон і раптом закинув мені на плечі руку, наче по-дружньому обійняв. — Ти ж отримала залік. За нас обох. Та й узагалі, всі ці руни потрібні вам, а не драконам.

— У мене є ім’я, — буркнула я, відчуваючи крайній дискомфорт від раптової близькості. Навіть розгубилася! — Прибери руку.

— Я оцінив твою маленьку вендету, — ніби не почувши мене, продовжив Леон, стискаючи моє плече ще міцніше, — але надалі не суй свого крихітного носика в чужі справи, Міно.

Пальці дракона вже відчутно вгризалися у моє передпліччя, а голос зловісно знизився майже до шепоту. Збоку ми, мабуть, виглядали так, ніби довірливо перемовляємося про щось таємне.

По тілу пробігла неприємна дрож. Попри все, я не збиралася пасувати. Сердито смикнулася, скидаючи з себе драконячу лапу, й гордовито зиркнула на нього.

— А ти не зли мага, — холодно мовила я.

— Інакше що? — Леон насмішкувато вигнув брову, ховаючи руки в кишені.

— Дізнаєшся, — недобре всміхнулася я. — І не хвилюйся, я впевнена, ти швидко знайдеш собі чергову пустоголову, милу дурненьку.

— Скільки прикметників, — хмикнув він.

— Записати тобі на листочок чи сам запам’ятаєш?

Отруйно посміхнувшись наприкінці, я стрімко рушила з коридору в пошуках Ліри. Моя сусідка по кімнаті мала чекати мене біля входу до навчального крила академії.

— Ну, як все пройшло? — одразу запитала вона, коли я підійшла до дверей.

Я мовчки забрала в неї свою сумку з підручниками й тихо прошепотіла:

— Краватка у нього. Тепер залишається чекати.

— Скільки часу?

Гарне питання.
 

— Міна? — насторожено покликала Ліра, коли тиша затягнулася. — Ти що, забула поставити сигнальну руну?

Так, саме та сигнальна руна, завдяки якій можна дізнатися, чи активувалася печатка. Важко було визнати свою помилку, але довелося.

— Забула, — важко зітхнула я, морщачи лоба. — Недосипала, і все з голови вилетіло.

— А я ж казала, що давай зробимо це іншим разом? — суворо буркнула Ліра. — Краще б ідея з печаткою вилетіла з твоєї голови. Тепер у тебе будуть проблеми з драконом, а не з навчанням.

— У мене немає проблем з навчанням. І з драконом скоро теж не буде, — сказала я впевнено, витягуючи з сумки підручник з історії трав'яних еліксирів.

— Міна, а що це в тебе на зап’ясті? — раптом запитала Ліра, схопивши мене за праву руку.

На шкірі, немов палаючий шовковий візерунок, з'явився дивний малюнок.