Читати книгу - "Око дракона, Дар'я Пойманова"

Я б, звісно, могла використати магію для маскування, однак у моєму випадку, заклинання може вийти... нестабільним, а тому краще перестрахуватися.

Однак і в мене є деякі обмеження, адже магія, навіть у малій кількості, може нашкодити. А іноді навіть призвести до смерті.

Амулети на любов і гроші не дуже небезпечні, якщо їх використовувати з розумом. Попередивши своїх клієнтів про можливі побічні ефекти, я знімаю з себе всю відповідальність. Попереджений, значить озброєний. А якщо деяким людям не вистачає розуму розпоряджатися ними з обережністю, тоді вони отримають безцінний урок на все життя.

Рідко бувають замовлення на приворот або прокляття. Однак тут вже правила ставлю я. Але прецедентів поки що не було.

І перед тим, як вирушити на «роботу», я швидко переодяглася в зручніший одяг: широкі білі штани і топ, а зверху накидаю білий халат, і йду на кухню, щоб забрати хурму.

Няня вже чекала на мене біля дверей, і лише коли я виходила, міцно стиснула моє плече, підтримуючи. Я слабо посміхнулася і вийшла на вулицю.

Коли я вже підійшла до павільйону матері, роблю кілька глибоких вдихів, щоб зібратися. Її павільйон був далі за всі інші, він був щільно прикритий ялинками, які обступили будівлю, немов вірні стражники. Біля дверей на мене вже чекали дві служниці, і, побачивши мене на горизонті, вони вклонилися, відчиняючи двері і пропускаючи мене всередину.

Пройшовши невеликий ставок, я зупинилася біля широких, красиво розписаних дерев'яних дверей.

 — Привіт, мамо... — на останньому слові мій голос здригнувся, тож я прокашлялася, ставлячи кошик із хурмою на дерев'яний ґанок. — Це тобі. Я пам'ятаю, як ти їх любила.

Відповіддю мені була тиша.

Стиснувши руки в кулаки, я почала кусати губи, почуваючись жахливо ніяково.

— З останнього мого візиту мало що змінилося, — на видиху вимовляю я, сідаючи просто на підлогу, спершись об двері. — Професор Тирон знову похвалив мою дослідницьку роботу, і я знову завалила іспит на володіння магією.

Я хмикнула. Це вже ставало традицією.

— Я... сподіваюся, що тобі вже краще, і ти скоро вийдеш, — тихо промовила я, і мені одразу ж стало огидно від того, як жалісливо я могла виглядати збоку.

Розсердившись на саму себе, я більше не вимовила ні слова, і піднялася, прямуючи до дверей. Навіть не попрощавшись, я стрілою вилетіла на вулицю і помчала додому.

Щойно я опинилася в рідних стінах, полегшено видихаю. Усередині я зіштовхнулася з Аурою, проте вона, не сказавши ні слова, лише простягнула мені обід і дозволила поїсти в себе в кімнаті. Я подумки зраділа, бо й так витратила надто багато часу. Так і запізнитися можна! Та й відволіктися мені не завадить.

Опинившись у своїй кімнаті, я швидко запихаю собі в рот кілька шматочків хліба з джемом, попутно звіряючи час. Трохи підкріпившись, я хапаю сумку, забираю амулети і тихо, щоб не привертати уваги, відчиняю вікно і зістрибую.

Як чудово жити на першому поверсі!

Накинувши капюшон, я вже звичною дорогою йду в західну частину Палацового комплексу. Там рідко хто буває, бо далі починається непрохідна гущавина. Я уподобала одне місце — невелика бесідка посередині озера. Вона по всьому периметру оповита диким плющем, усередині стоїть невеликий столик і кілька лавок. До неї веде лише одна дорога — дерев'яний міст, а тому підслухати або ж підглянути практично неможливо. Саме те, для «не зовсім» законного продажу магічних амулетів і артефактів!

Я прийшла на кілька хвилин раніше, тому встигаю начепити маску орла і поправити перуку.

Мадам, з довгим червоним шарфом, що прикривав половину її обличчя, і шлейфом тягнувся за нею, прийшла рівно в зазначений час.

Ледве стримую сміх, коли жінка почала нервово озиратися, а коли сіла навпроти мене на лавку, поманила мене рукою ближче до себе і пошепки промовила:

— Дістали?

— Звичайно, — я підморгую їй і тягнуся до сумки.

Дістаю звідти невеликий згорток темної тканини. Поклавши його на стіл, повільно розкриваю, поки перед нами не опиняється кулон у вигляді серця, посередині виблискував рожевий кварц.

Жінка — червоний шарф, округлила очі, і здається навіть перестала дихати.

— Носіть на шиї, і чоловік, якого ви бажаєте, точно зверне на вас увагу, — підсуваю підвіску жінці. — Однак, щойно це станеться, ви повинні будете зняти амулет, інакше ризикуєте звести його з розуму.

— Він точно спрацює? — Немов не чуючи мене, жінка продовжує розглядати кулон.

Ох, здається в цьому королівстві на одного божевільного побільшає. Ким би не був предмет її зітхання — співчуваю йому!

— Точно, — впевнено відповідаю я. — Його робив, спеціально під вас, найкращий маг землі. І так, — знову тягнуся до сумки й дістаю звідти золотий гребінь, що був використаний для ритуалу. — Це ваше.

Червоний шарф лише розсіяно кивнула, і тільки після того, як я кашлянула, натякаючи на те, що потрібно заплатити, вона повертається в реальність. Кивнувши, вона швидко дістає з-під пишних спідниць сукні важкий мішечок золотих монет.

Я, як задоволений кіт, приймаю плату і випроваджую клієнтку.

Інші два теж пройшли без пригод, а тому я почала чекати останнього на сьогодні клієнта. Судячи із записки, це має бути жінка. Єдине, що мене бентежило, це те, що вона так і не назвала, що конкретно їй від мене потрібно. Тому в мені боролися два почуття: настороженість і інтерес.

І ось вдалині показалася темна фігура. Що ближче вона підходила до мене, то краще я могла її розгледіти. Висока жінка, струнка фігура, на ній облягаюча чорна сукня, яка тільки підкреслювала її плавні форми. Волосся, як і все обличчя, приховане за чорною вуаллю. Вона що, з похорону повернулася?

Не бажаючи здатися неввічливою, я перестаю витріщатися на неї, випрямляю спину, чекаючи, коли вона зайде всередину.

— Сподіваюся, я не змусила вас чекати? — мелодійним голоском вимовила незнайомка.