Читати книгу - "Про Руду Мишку і цукерку, що все змінила , Radka"

Наступний ранок у нашої Мишки почався не так, як би їй хотілося. Її сон порушив якийсь шурхіт у нірці. Вона вийшла зі своєї кімнатки й намагалася зрозуміти, що коїться.

Тато з мамою заклопотано сновигали туди-сюди й навіть не одразу помітили, що їхня донечка вже прокинулась.

— Що тут сталося? — сонним голосом запитала Наша Мишка.

— О, доню, ти вже прокинулась? Ми з татом вирішили піти в село, щоб принести смаколиків.

— Добре, — байдуже відповіла Руденька Мишка.

— Але нас може не бути декілька днів, — застеріг її тато.

— Та знаю я, — буркнула мала й хотіла повернутися в ліжечко.

Та їй уже не спалося. Сон минув, тому вона вирішила вийти надвір.

— Вчора ми назбирали достатньо їжі, — давала настанови мама. — Тож не забувай вчасно їсти, — хвилювалася вона.

— Добре, мамо.

— Допізна на вулиці не затримуйся, — наказував тато. — Щойно сонечко почне сідати, одразу заходь у нірку й закривай вхід корою.

— Та знаю-знаю, — недбало відповіла та.

— Я б хотіла ту цукерку, що минулого разу. Червону, з барбарисовим смаком, — сказала на прощання Мишка.

— Постараємося, доню, — лагідно відповіла мама, поцілувала її й рушила слідом за татом. Неподалік вони зупинилися, помахали донечці лапками й зникли в густій траві.

Руда мишка навіть зраділа, що батьки пішли, а вона залишилася сама, як доросла, у нірці.

Але холодок страху пробіг по спині. А раптом до неї завітає якийсь хижак?!

"Ні, геть ці думки!" — швидко відігнала їх Мишка.

Вона повернулася до своїх звичних справ: попила водички із зеленого листочка й пішла сидіти на пеньочку.

Незабаром до неї завітали коники-стрибунці. Вони виглядали дуже кумедно: один був великий, із довжелезними лапками, а двоє менших — один зелений, а другий коричневий.

— Здорова була, Мишко! — гукнули вони з трави.

— Привіт, — озвалась Руда.

— Ходімо грати в хованки! — запропонував коричневий Коник.

— Не хочу я з вами бавитися, — відказала Мишка. — Я, щоб ви знали, нині сама на господарстві.

— Ого, подивіться на неї, яка господиня! — засміявся зелений коник.

— Ану киш звідси! Бо зараз як упіймаю, то всі ноги повідриваю! — пригрозила їм Мишка.

— Та ну, чого ти, Руда? — поспішив заспокоїти її зелений коник. — Краще нашу загадку відгадай!

— Яку ще загадку? — Мишка намагалася приховати свій інтерес, але їй дуже подобалися загадки. Вона обожнювала, коли довгими зимовими вечорами тато розповідав їй казки й загадував щось хитромудре.

— Без крил літаю, без ніг біжу. Іноді тихий, іноді гуду. Що це? — хитро посміхнувся зелений стрибун.

— Не буває такого! — закотила очі Мишка. — Хто це без крил? Усі комахи й птахи з крилами.

— Так це ж миша без крил! — сказав коричневий коник, і всі знову зареготали.

— Ой, у тебе теж крила для краси! — зауважила Миша.

— А що може бути без ніг? — замислилась вона.

Мишка напружено намагалася здогадатися, але нічого не спадало на думку.

— Ось дивись: без крил літаю, без ніг біжу! — повторював зелений коник, стрибаючи навколо.

— Іноді тихий, іноді гуду! — підхопив великий зелений коник, стрибаючи на місці.

Це видовище навіть розвеселило Мишку, але вона залишалася серйозною, бо дуже хотіла розгадати загадку.

— Без крил літаю, без ніг біжу. Іноді тихий, іноді гуду… — повторювали коники хором.

"Що ж це таке?" — гарячково думала миша.

— А-а, знаю! Це струмок! — радісно вигукнула вона.

— Ну, майже! — стрибав зелений коник. — Але подумай ще!

Мишці стало трохи прикро, що вона не відгадала з першого разу. Але коники підбадьорювали її.

— Ось дивись: зараз його немає, а коли є, навіть орел тікає!

— Навіть орел? — повторила задумливо Миша.

— А! Так це вітер!

— ТАААК! — запищали коники в один голос.

Вони тріумфально застрибали навколо неї, але Мишці вже не хотілося гратися.

— Все, йдіть звідси, я зайнята, — буркнула вона.

— Та добре, ще побачимось, — відповів зелений коник.

— Бувай! — попрощалися коричневий та великий Стрибунець.

Мишка лишилася сидіти на пеньочку, заплющивши очі й повернувшись мордочкою до сонечка.

У неї зовсім не було настрою щось робити чи навіть гратися. Оскільки вона прокинулася рано, то вже в полудень її знову почало хилити на сон, і вона навіть задрімала просто на пеньку.

Раптом її розбудив тоненький писк. Вона розплющила очі й повернула голову на шум.

— О, Мишко, привіт! Як добре, що ти тут! — привіталася Маленька Сіра Мишка.

Вона тягла за лапку свою меншу сестричку, яка впиралася, вередувала й тому пищала.

— Мишко, Руденька, чи не могла б ти мені допомогти?

— Іще чого… — пробурмотіла Руда Миша.

— Мама пішла до тітоньки Полівки, а мені сказала доглянути мишеня. А я ще не встигла принести води на ніч у нірку. Тож, може, пограєшся з нею трохи?

Сіра мишка подивилася на Руденьку благальними очима.

— Ну добре, давай, — зітхнула наша Мишка.

— Ой, дякую тобі! Я швидко, от побачиш! — вже на бігу вигукнула Сіра Мишка.

Руда подивилася зверху вниз на мишеня. Вона ще ніколи не няньчила малих, тому не знала, що з нею робити…

Сіре мишеня спочатку трохи злякалося великої рудої миші й перестало вередувати.

— Як тебе звати? — пробурмотіла Руда.

— Пік, — ледве чутно відповіло мишеня.

— Хочеш гратися? —  запитала миша.

— Так, — ще тихіше прошепотіла Пік.

— А в що ти любиш гратися? — вже бадьоріше поцікавилася наша Руда Мишка.

— Я люблю гратися в родео! — пожвавішала Пік. — Я буду вершником, а ти — диким конем. Ти будеш нестримно гасати й намагатимешся скинути мене зі спини!

Від самої думки про несамовитий біг нашій Рудій Мишці стало зле. Вона скривилася.

— Хто це тебе навчив такої гри? — спитала вона.

— Мої брати. Вони завжди так зі мною граються!