Читати книгу - "Про Руду Мишку і цукерку, що все змінила , Radka"

На третій день, коли Мишка прокинулася, про цукерки вже й не згадала. Одразу вибігла на вулицю, подивилася, як сходить сонечко, послухала, як співають ранкові пташки. Потім сіла на пеньочок, щоб поніжитися в теплих промінчиках і поглянути чи батьки повертаються.

Сонечко піднімалося вище, лагідно торкалося її носика й вушок. Вона підставляла мордочку та усміхалася, радіючи новому дню.

Коли вийшла Маленька Сіра Мишка, вона запитала:

— Ну що, Мишко, що ми сьогодні робитимемо?

— Не знаю, — відповіла Сіра Мишка. — Але мама попросила мене назбирати кілька ягідок на вечерю.

Руденька Мишка здивувалася:

— Ви збираєте ягідки?

Маленька Мишка засміялася:

— Ну звісно! Вони ж не самі до нас у нірку приходять. Ходімо зі мною! Я тобі покажу, що це весело!

— Ходімо! — сказала Руденька Мишка.

Вони рушили лісом. Але це була не просто прогулянка — вони мали важливе завдання: назбирати ягідок.

Раптом Маленька Сіра Мишка помітила соковиті, стиглі чорниці і радісно вигукнула:

— Ось, дивись!

Вона намагалася дотягнутися до ягід, але кущ був занадто високим, а вона — надто маленькою. Спробувала ще раз, та марно.

— Хм… — задумалася Сіра.

Тоді Руденька Мишка нагнула кущ лапками, нахиляючи гілочки нижче. Маленька Мишка швидко назбирала чорниць. Разом вони позбирали їх й вирушили до нірки.

— Ой, дякую тобі за допомогу! — радісно сказала Маленька Сіра Мишка.

Руденька й сама здивувалася, як придумала такий простий, але дієвий спосіб. А головне — разом вони так легко впоралися з непростою справою!

Вони повернулися до нірки щасливі й акуратно склали ягідки на листочок — саме туди, куди їм показала мама.

Мама здивувалася:

— Ви так швидко впоралися! Тоді йдіть пошукайте ще грибочок.

— Ого, грибочок… — подумала Руденька Мишка. — Він же такий великий! Це буде складно…

Але Сіра Мишка лише усміхнулася:

— Не хвилюйся! Ми впораємося.

І вони вирушили в ліс.

Цього разу шлях був довшим — гриб знайти виявилося не так просто, як ягідки. Дорогою їм траплялося багато різних грибів, і Руденька Мишка щоразу запитувала:

— Ось цей підійде?

— Ні, — пояснювала Маленька Мишка. — Це гіркий гриб, ми його їмо тільки тоді, коли болять животики.

— А ось цей? — показала Руденька на червоний гриб із білими цятками.

— Ні, — похитала головою подруга. — Це мухомор. Його їдять лосі та зайці, а нам він не підходить.

Вони продовжили пошуки, і нарешті натрапили на сироїжку.

— Ну, а цей їстівний? — з надією запитала Руденька Мишка.

— Так, цей гриб їстівний, але ми його брати не будемо.

— Чому? — здивувалася напарниця.

Маленька Мишка хитро усміхнулася:

— Тому що він весь у слимаках. А я слимачої приправи не дуже полюбляю!

Вони засміялися й рушили далі.

Йшли довго, аж поки на лісовій галявинці, залитій сонячним світлом, не знайшли незвичайний гриб. Він був коричневий, твердий і схожий на чималенький столик.

Маленька Мишка аж рот відкрила від здивування і затамувала подих.

— Ось! Нарешті ми його знайшли!

Руденька Мишка, яка ніколи раніше не бачила білого гриба, здивувалася:

— Ось це?

Їй здавалося, що попередні грибочки були набагато гарнішими та привабливішими, ніж цей. Але щойно вона підійшла ближче й вдихнула його аромат, то відразу зрозуміла — цей гриб найкращий! До того ж, на ньому не було ні слимаків, ні черв'ячків.

— Беремо! — весело вигукнула Сіра Мишка.

Проте це виявилося зовсім не просто. Вони були всього лиш дві маленькі мишки, тому вирвати цілий гриб Боровик самотужки було непростим завданням…

Тому стали гадати, як принести гриб додому. Як думаєте, що вони вигадали?

Вони взяли паличку, підсунули її під корінець гриба, обидві натиснули, і той трохи похитнувся. Далі справа пішла легше. Руденька Мишка спритно вилізла на його ніжку і притиснула його до землі. Потім вони разом підняли здобич, поклали її Руденькій Мишці на спину й рушили додому.

Спочатку все було весело й легко — грибочок чудово пахнув. Але з часом вона втомилася й сказала:

— Почекай, Маленька Мишко, я зовсім знесилена. Давай трохи відпочинемо.

— Давай! — погодилася подруга.

Вони поклали грибок на землю й сіли відпочити.

— Давай тепер я трохи понесу! — запропонувала Сіра Мишка.

Руденька здивувалася:

— Але ж ти така маленька! Як ти його піднімеш?

— Хоч я й маленька, зате лісова мишка! А ми дуже сильні й витривалі.

І справді, на подив подруги, Маленька Сіра Мишка підняла гриб і понесла його далі. Їй було радісно. Вона уявляла, як мама хвалитиме їх, як увечері вони всі разом ласуватимуть грибочком і навіть занесе шматочок бабусі.

Але згодом втома взяла своє. Вона поклала гриб на землю й важко дихала, лежачи на травичці.

Саме в цей момент повз пробігав їхній сусід — дядечко Їжак. Сіра Мишка покликала його:

— Гей, дядечку Їжаче!

Він погано бачив, тому зупинився й перепитав:

— Хто мене гукає?

— Це я, Маленька Сіра Мишка, доброго дня! — помахала вона лапкою.

Їжачок підійшов і запитав:

— А це ви. Здоровенькі були! Що ви тут робите? Що сталося?

— Дядечку Їжаче, ми знайшли гриб, але не можемо донести його додому. Чи не могли б Ви нам допомогти?

Їжачок замислився, а потім кивнув:

— Хм… Ну, я якраз іду додому. Напевно, можу допомогти.

Він нахилився, наколов грибок на свої голочки й ніби нічого не сталося, спокійно рушив далі.

Руденька Мишка здивувалася:

— Мишко, чому він такий сильний? Як він несе гриб, наче його й нема?

Сіра пояснила:

— Їжачки дуже витривалі! Вони виростають великими й навіть можуть вполювати змію.

— Ох, змію?! — Руденька аж зупинилася. — Я так їх боюся! Тато розповідав, що його прапрадіда з’їла змія…

— Так, змії небезпечні, — кивнула Маленька Мишка. — Але нам боятися нічого! Адже поруч є Їжачок, а він змій відганяє.