Читати книгу - "Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро"

Зрештою на сцені з’явився сам Берні Сандерс. Після довгого переліку звичних скарг на адресу президента Дональда Трампа, він присягнув виконати обіцянки Окасіо-Кортес. Сандерс критикував те, як корумпована система олігархії виснажує Америку, веде її до убозтва. «Нам потрібна така нація, що працюватиме на всіх, а не тільки на декого», — сказав Сандерс. Відтак він теж пообіцяв узятися до фундаментальних змін: «Усі ми, разом, повинні засукати рукави, виступити вперед і боротися за створення такої нації, якою ми — і ми про це знаємо — можемо стати». Тут він виклав цілий перелік політичних пропозицій: від націоналізації системи охорони здоров’я до урядової компенсації позик на вищу освіту, від потужного контролю влади над енергетичною галуззю до різкого підвищення податків.

Америку минулого слід забути й лишити позаду. Американська філософія — гнила й експлуататорська. Американська культура — расистська і жорстока. Історія Америки — суцільне гноблення, посеред якого вряди-годи траплялися маленькі революції, націлені на повалення зашкарублої філософії та культури.

Усе це — дезінтеграціоністські погляди, концентровані у вигляді гасла на наліпці для бампера машини.

Погляди дезінтеграціоністів б’ють — просто й невмолимо — в саме серце американської філософії, культури й історії.

В атаках на філософію дезінтеграціоністи стверджують, що ніяких природних прав не існує — їх неможливо вивести з людської натури й розуму, позаяк ані людської натури, ані розуму не існує. Людська натура надзвичайно податлива, а розум — лише знаряддя влади, яким погрожують політичним опонентам, щоб придушити незгоду.

Так само рівність перед законом, на думку дезінтеграціоністів, — це моральна хиба, бо вона тільки зміцнює встановлену одвіку ієрархію влади. Замість рівності перед законом і в особистих правах дезінтеграціоністи прагнуть рівності результату.

До того ж дезінтеграціоністи вбачають у державній владі не гарантію особистих прав і рівності перед законом, а всеосяжну панацею, здатну змінити серця й розуми людей. Через це інституційні рамки, встановлені батьками-засновниками для втілення своїх філософських ідей, теж зазнали ядучої критики дезінтеграціоністів. Дезінтеграціоністи виступають проти доктрини розподілу гілок влади (як недостатньої для задоволення потреб громадян), проти системи стримувань і противаг (як такої, що гальмує прогрес), проти федералізму (як основи державного гноблення).

Американську культуру вони теж критикують, вважаючи права самі собою загрозою спільному благу. Свобода слова має бути заміщена регулюванням мови ненависті (тоді як саме поняття «ненависть» залишається невизначеним). Свободу віросповідання має заступити світський універсалізм. Свободу об’єднань та договорів слід заборонити взагалі, оскільки це йде всупереч прийнятним стандартам етнічного, расового і статевого розмаїття (за цими стандартами, наприклад, школа, де навчаються лише чорношкірі, вважається розмаїтою, а поліційний відділок, у якому не представлені пропорційно всі етнічні групи населення, визнається зразком дискримінації, навіть якщо персонал відділка добирався на засадах меритократії). Юридичний процес треба замінити правосуддям натовпу, приватну власність — суспільними потребами.

Культура дезінтеграціонізму також обвинувачує соціальні інститути Америки в підтримці сил зла. Ці інститути, на думку дезінтеграціоністів, варто зруйнувати, а на їхньому місці будувати новий світ. Старе село варто спалити, щоб дати місце новому славному місту.

Культура дезінтеграціонізму заявляє і те, що американське затяте прагнення захищати свої права являє собою вперту підтримку корумпованої ієрархічної системи. Американців слід видресувати на виконання того, що диктує їм влада, щоб вони зцілилися від своїх індивідуалістських єресей.

Культура дезінтеграціонізму має на меті замінити любов американців до ризику чуттям турботи колективу. Тих, хто йде на ризик, слід сприймати як ненаситних хапунів, а систему, що заохочує таку поведінку, — як морально осоружну. Натомість американцям належить зрощувати в собі чуття «безвласності». Тільки через рентоорієнтовану поведінку встановлюється остаточна справедливість.

Зрештою, американська історія перебуває під серйозною загрозою. Дезінтеграціоністи називають традиційну історію Америки міфом: істинна історія, на їхню думку, це оповідь про експлуатацію, ідеали Декларації незалежності — пародія і вихваляння самих себе тими, хто склав її, а Конституція США — увічнення ієрархії влади й фанатизму в усіх його формах. Америка завжди була і є імперіалістичним монстром, охопленим жагою підкорити світ, розповсюдницею звірячого капіталізму та фальшивої демократії. З такого погляду не існує історії, яка єднала б нас; навпаки — історія нас роз’єднує. Американський прапор, на думку дизінтеграціоністів, ніщо інше, як злий цинічний жарт.

Досліджуючи позицію дезінтеграціоністів, ми побачимо, що вона не просто хибна, а й небезпечна. Проте день у день, годину за годиною вона збільшує свою міць. І коли погляди дезінтеграціоністів стануть думкою більшості в країні, Сполучені Штати перестануть бути сполученими.

Проблема дезінтеграціоністів

Для того щоб визнати філософію Америки помилковою, культуру гнилою, а історію хибною, щоб сприймати Америку як велику експлуататорку, а не велику визволительку, яка створила багатства й захищає права, дезінтеграціоністи повинні дуже вибірково зчитувати навколишню дійсність. Вони зосереджуються на найприкріших подробицях гріхів Америки, що в певному контексті було б корисним, проте вони позбавляють історію будь-яких контекстів і послідовності. Експлуатація притаманна будь-якому з людських суспільств, так само як в усі часи звичайним було несправедливе ставлення певних соціальних груп до інших. Незвичними в нашій історії — направду такими, що не мали прецедентів у минулому, — є процвітання, мир і свобода.

Неможливо заперечити, що капіталізм, який ґрунтується на захисті права власності — ідеології батьків-засновників, — відіграв унікальну роль у поширенні миру й процвітання як у нашій країні, так і в усьому світі. Найпростіший факт на підтвердження цього є те, що, починаючи від світанку доби Просвітництва, яка перетворила на святиню особисті права й започаткувала захист приватної власності (із чого росте коріння капіталізму), світовий ВВП зростав і зростає з карколомною стрімкістю. У 1 році до н. е. обсяг світового ВВП становив 183 мільярдів доларів: у 1000 році він зріс приблизно до 210 мільярдів; у 1500-му збільшився лише до 431 мільярда; в 1700-му — до 643 мільярдів; а 2013 року сягнув 101 трильйона. Це означає 15% зростання в І тисячолітті, 105% — з XI по XV століття, 49% — між XV і XVII століттями і 15 700% від 1700 року дотепер.

Так само не можна заперечити, що поширення миру у світі є прямим наслідком американської гегемонії. Якщо брати рік за роком, то число загиблих на міжнародних війнах значно зменшилося після завершення Другої світової: від високого значення приблизно 200 загиблих на 100 тисяч осіб станом на кінець того конфлікту, до показника, нижчого за 0,5 смерті на 100 тисяч наприкінці XX століття. З 1900 року прогнозована тривалість життя у світі збільшилася вдвічі. Крім того, Америка стала найтолерантнішою