Читати книгу - "Шлях крізь хаос, Катя Губська"

    Світанок пробивався крізь густий туман, що стелився над землею. Діана, Телемон та Кассандра йшли вузькою стежкою, що вела до руїн стародавнього храму. Це місце було їхньою наступною зупинкою у пошуках божественного списа, єдиного артефакту, здатного зупинити прокляття Ареса.
   Діана йшла попереду, її рука міцно стискала руків'я меча. Вона не довіряла тиші, яка панувала навколо. Її інстинкти, загострені роками битв, підказували, що небезпека ближче, ніж здається. Вона краєм ока помічала, як Телемон час від часу зникав у тіні дерев, розвідуючи дорогу, а Кассандра йшла мовчки, огортаючи себе своїм пурпуровим плащем.

— Це місце мене лякає, — тихо сказала вона, обережно торкаючись різьбленого стовпа на узбіччі шляху. — Тут колись приносили жертви богам.
— Якщо тут є духи минулого, нехай краще мовчать, — пробурмотів Телемон, витираючи лезо кинджала об рукав. — У нас немає часу на стародавні легенди.
    Діана зупинилася перед входом у руїни. Це був храм, присвячений Гефесту — богу вогню, ковальства та майстерності. Від колишньої величі храму залишилися лише обгорілі стіни та розбиті колони. Її серце калатало, але не від страху, а від передчуття. Вона відчувала, що тут їх чекає щось важливе. Щось, що змінить хід їхньої подорожі.
— Ми не просто шукаємо спис, — промовила вона. — Ми шукаємо відповіді. Якщо це місце має їх, ми повинні їх знайти.
    Її голос лунав впевнено, але всередині затаїлася тривога. Руїни мовчали, але їхні стіни зберігали історії тих, хто колись тут боровся, любив і втрачав. Вона знала, що цей день стане ще одним випробуванням, але вона була готова. Вона завжди була готова.
    Діана зробила крок уперед, і тінь минулого оповила її. Всередині храму було сиро й холодно. На стінах виднілися малюнки давніх битв, а в повітрі витав запах зотлілого каменю. Ледь чутний шурхіт змусив Діану інстинктивно покласти руку на руків'я меча.
— Що знову, — прошепотіла вона.
    І раптом, зі стін почали виступати силуети – примарні постаті воїнів, що загинули тут багато століть тому. Вони з’явилися без звуку, але їхня присутність змушувала серце битися швидше.
— Телемоне, приготуйся, — сказала вона стиха, відчуваючи, як адреналін починає вирувати в її венах.
— Завжди готовий, — він стиснув меч, приготувавшись до бою.
     Кассандра, яка почувала енергію навколо, раптом закрила очі і кивнула. Вона торкнулася амулета, що висів у неї на шиї, який був знайдений серед стародавніх артефактів, і швидко зашепотіла кілька магічних слів.
— Зачекайте! — сказала вона різким голосом, і всі зупинилися.
    Щось у її голосі було тверде, уперте. Вона відкрила очі і поглянула на Діану.
— Це не духи. Це пробуджені образи. Вони не можуть нам зашкодити, якщо ми не будемо нападати. 
   Діана замислилася. Вона відчула, як її серце заспокоїлося, а нерви стали менш напруженими.
   Примарні воїни не атакували. Вони застигли, немов статуї, тільки їхні очі горіли блакитним полум’ям. Один із них зробив крок уперед і, здавалося, заговорив не голосом, а думкою, що пройшла крізь простір:

— Стережіться, подорожні. Шлях далі веде до Лабіринту Хаосу. Там час і простір зливаються в єдине, а той, хто зробить хибний крок, зникне назавжди!

   Діана обмінялася поглядами з Телемоном і Кассандрою. Вони знали, що назад шляху немає.

— Вітаємо вас, герої, — прорік ще один із духів, його голос був, наче вітер, що мчить через забуті дороги. — Ви стоїте на порозі лабіринту. Пройдіть лише, якщо готові.

     Діана відчула, як її серце б’ється швидше, але вона не зупиниться. Її міць і рішучість були сильнішими за будь-який страх.

— Ми прийшли за списом, — сказала вона, голос її звучав твердою, хоча відчувалася певна напруга. — Якщо в лабіринті є відповіді, ми знайдемо їх.

   Інші духи мовчки кивнули і поглянули один на одного, ніби оцінюючи кожен рух цих смертних. Кассандра, стоячи поруч, відчула, як амулет на її шиї почав тепліти.

— Ваша подорож буде важкою, — сказав один із них. — Багато випробувань чекає вас там, усі вони ведуть до одного: істинного випробування душі. Пам’ятайте, що ви вступаєте не тільки у фізичну боротьбу, а й у битву з власними демонами.

   Телемон, який стояв трохи осторонь, тримав свою зброю напоготові, готовий до будь-якого розвитку подій. Його погляд був суворим, але безстрашним. Він поглянув на Діану, і без слів підтвердив її рішучість.

— Ми готові, — коротко сказав він.

   Духи обвивали їх навколо, і їхні тіні перетиналися в повітрі, немов вони були частиною цього місця. Перед ними відкрився сам лабіринт — величезні кам’яні стіни, покриті древніми написами, з яких стікала якась мракобісна сила.

— Якщо дійсно хочете пройти, тоді пам'ятайте: те, що ви знайдете, може змінити не лише вас, а й увесь світ. Лабіринт дає не те, що ви хочете, а те, що вам потрібно.

    І з цими словами духи розсіялись, залишивши героїв наодинці з їхньою метою і випробуванням, яке вони мали пройти.

Діана глибоко вдихнула, її очі блищали від рішучості.

— Ідемо, — сказала вона і ступила в темряву лабіринту.