Читати книгу - "Перлина з глибин, Катя Губська"

Шторм залишився позаду, але його сліди відчувалися ще в кожному пориві вітру, що проносився через шершаві канати брига. Спокій, який запанував після бурі, здавався вражаюче тишним, але водночас тривожним. Океан, наче великий монстр, що на мить заснув, все ще пульсував під поверхнею, приховуючи невідомі глибини. Шлях до острова Ельмаріон був прокладений, і його контури вже ставали видні на обрії.

Ейрін Таррел стояв на містку, втягуючи в легені холодне повітря, змішане з запахом морської солі. Його погляд був спрямований на лінію горизонту, де темні тіні острова почали набирати форму. Це місце було у всіх легендах, що ходили між моряками та старими картографами, але жоден з них не зміг точно розповісти, що чекає на тих, хто наважиться ступити на його землю. Все, що вони знали — це те, що цей острів був схований у самій середині океану, і туди не дістатися без великої ціни.

— Острів, — прошепотів він, мовчки і мовби до себе. — Ельмаріон.

Кайла підійшла до нього, її темне волосся розвивалося за вітром, а очі, що завжди залишалися спокійними, зараз були наповнені настороженістю. Вона могла відчути, як у повітрі щось змінюється, як хвилі океану піддаються тій невидимій силі, що була притаманна цьому місцю.

— Ми зовсім близько, — мовила вона, не зводячи погляду з острова. — Але що це за енергія? Щось тут не так...

Ейрін подивився на неї, а його суворі риси залишалися непохитними. Він знав, що її інтуїція ніколи не підводила. Але це був їхній шлях, і неможливо було повернути назад.

— Не думаю, що ми зможемо повернутися, Кайло. Острів вже майже в руках. Що б там не було, ми повинні рухатися вперед.

Джейн, канонір корабля, яка до цього часу мовчала, вийшла з тіні мачт. Її яскраво-червоне волосся було закручене в пучок, а очі, незважаючи на бурю, що ще залишалася в її серці, сяяли непохитною впертістю.

— Не думаю, що ми можемо дозволити собі зупинятися через якусь енергію, — сказала вона, поглянувши на Кайлу. — Ми тут, щоб виконати свою місію, і якщо це означає зіткнення з чимось невідомим, ми зробимо це. Тільки ми не будемо боятися того, чого не розуміємо.

Кайла повернулася до неї, але її погляд залишався спокійним, хоча в його глибині можна було вловити те саме відчуття небезпеки.

— Боятися — не обов'язково, Джейн, — відповіла вона м'яко. — Але треба бути готовими до того, що це місце може змінити нас усіх. Я відчуваю це в кожній хвилі. Вона не просто рухається за вітром — вона живе.

Теріс, старший матрос, що весь час мовчав, наблизився до них.

— Я чув ці легенди від старих моряків, — почав він. — Кажуть, що на цьому острові заховано щось велике, але й небезпечне. Кожен, хто намагається знайти те, що там сховане, — зникає.

Ейрін звернув погляд на нього, і хоча він не любив слухати розмови про привиди і міфи, ці слова мали свою вагу. У ці моменти кожна легенда могла стати правдою, і їм залишалося лише сподіватися, що вони не будуть одними з тих, хто зникне.

— І що ж це за щось велике? — запитав він, повертаючись до карти, яку тримав Картан.

Картан — матрос, що вже давно став частиною цього корабля, підняв погляд і подав карту. На ній острови були позначені рідко, і лише кілька старих ліній вказували на можливі шляхи до Ельмаріона.

— Всі чули про нього, але ніхто не може точно сказати, що це. Говорять, що тут зберігаються магічні артефакти, залишки стародавніх цивілізацій або навіть боги, які колись володіли цими землями, — пояснив він. — І, звісно, є ще одна теорія.

— Яка? — спитав Ейрін, піднявши брову.

Картан поглянув на капітана, обережно вивчаючи його реакцію.

— Що острів сам є частиною великої магії. Що його землі заховані у часі. І що кожен, хто намагається дістатися до нього, змінюється назавжди. Цей острів не просто забирає людей... він забирає їхні душі.

Від цих слів на мить стало тихо. Тільки вітер проносився крізь пальці корабельних канатів. Всі знали, що морські міфи і легенди можуть бути важкими для розуміння, але вони завжди приховують більше, ніж здається на перший погляд.

— Отже, ми не знаємо, що нас чекає, — підсумував Теріс, його тон був спокійний, але в його словах звучала тривога.

— Ми дізнаємось, — мовив Ейрін. — І все одно попрямуємо до нього.

Джейн, яка стояла поряд, злегка всміхнулася, в її очах був виклик. Вона була готова до будь-якої небезпеки. Чи то буря, чи то невідомий острів, їй було байдуже.

— Якщо нас чекає така небезпека, то не я буду тим, хто злякається. — В її словах була рішучість, і її сміливість зараз була точною протилежністю тих міфів, які могли стримувати інших.

Шлях був очевидний. Острів був там. І навіть якщо він приховував небезпеку, команда була готова її зустріти. Бо для справжніх моряків відсутність страху — це не сміливість, а обов'язок. І неважливо, скільки легенд вони чули, вони вирушать туди, де інші бояться ступити.