Читати книгу - "Шлях до святості, Alina Slynko"

Через кілька днів після тієї молитви, Анна відчула бажання покинути свій будинок. Наче щось невидиме вело її за руку. Вона йшла вулицями, розгублена і напівзнесилена, поки її погляд не зупинився на невеликій церкві. Ця будівля виглядала дуже просто, але світло з її вікон було теплим і якимось незвичайним.  

Анна стояла перед дверима, вагаючись. Вона не пам’ятала, коли востаннє була у церкві. Їй здавалось, що вона негідна переступити цей поріг. Але її ноги, немов за покликом, почали рухатись. Вона зайшла всередину, і вперше за багато років відчула спокій.  

У середині церкви була невелика група людей, які молилися. Їхні голоси звучали тихо, але душевно, наче вони знали, що Бог чує кожне слово. Анна сіла в задньому ряду, намагаючись залишитися непоміченою. Але літня жінка, яка сиділа поруч, повернулася до неї і сказала: "Тут ти у безпеці. Бог любить тебе, навіть якщо ти не відчуваєш цього."  

Ці слова викликали у Анни сльози. Вона відчула тепло, яке огортало її душу. Це було перше відчуття прийняття за довгий час. Анна залишилася на службу, слухаючи кожне слово пастора. Він говорив про милосердя Божої любові: "Бог не питає, де ти була. Він лише чекає, щоб ти прийшла до Нього."