Читати книгу - "Між рядками , Юльчик"

Розділ 2: Несподіваний дзвінок

Усе в тій квартирі пахло тишею. Минуло кілька днів, але біль не відпускав. Її очі були сухі — не тому, що сліз не було, а тому, що все вже було виплакано. Вона сиділа в кріслі біля вікна, загорнута в плед, із чашкою кави з молоком, що давно охолола.

Телефон загорівся. Відео дзвінок. Мама.

— «Донечко, як ти?» — запитала вона з тривогою в голосі.

— «Та нормально, мам…» — тихий голос ледь чутно.

— «Не бреши. Я бачу твої очі. Розкажи, що сталося. Ти ж знаєш, я поруч, навіть якщо далеко.»

— «Він пішов, мам. Просто пішов. Сказав, що більше не кохає. Але я знаю, це не він вирішив, а його мама і бабуся. І я… я не змогла це витримати і просто прогнала його.»

Мама мовчала кілька секунд. Тільки важке зітхання. Потім сказала:

— «Ти сильна. І я тобі вірю. Але прошу, не тримай усе в собі. Якщо не можеш говорити зі мною — напиши. Звук мого голосу буде з тобою навіть тоді, коли ти думаєш, що залишилася сама.»

Знову тиша. Потім вона вимкнула дзвінок. Серце стискалося.

Раптом — дзвінок у домофон.

Вона здригнулася. Хто б це міг бути? Ніхто не мав її адреси.

— «Хто це?» — спитала вона в трубку з тремтінням у голосі.

— «Це я… Оленка. Твоя колишня подруга. Одногрупниця з училища.»

Вона завмерла. Оленка? Вони не спілкувалися вже давно.

— «Що тобі потрібно? Ти ж сама вирішила закінчити нашу дружбу. Як ти знайшла мене? І хто тобі дав мою адресу? Я ні з ким не спілкуюсь, і ніхто не знає, що я тут живу!»

— «Я дізналась через знайомих. Будь ласка… просто відчини. Я хвилююсь за тебе.»

Хвилювання, злість, страх, сум — усе змішалося. Але вона натиснула кнопку. Двері клацнули.

Оленка увійшла в квартиру й одразу подивилась на неї з тією ж тривогою, яка щойно була в мами.

— «Ти схудла…» — прошепотіла вона.

— «Дивно, що ти це помітила. Після стількох років мовчання,» — відповіла вона, злість ледь стримувалась.

— «Я знаю. Я була дурною. Але я тут. Якщо ти даси мені шанс — просто побути поряд.»

— «Я не знаю… Просто скажи, чому зараз?»

— «Бо я зрозуміла, що справжні друзі не зникають, навіть коли ти сама цього не хочеш визнавати.»

Вони сиділи мовчки. І вперше за довгий час вона відчула, що, можливо, не зовсім одна.