Читати книгу - "Контракт із дияволом , Лоран Доріан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Траса була мокрою, мов скло.
Шолом стишував дощ, але всередині у голові гриміло.
Макс нісся, не думаючи. Лише встигав ловити розмиті ліхтарі й витягнуті фарами обриси нічного шосе.
«Диявол приходить не тільки, коли ти слабкий.
Він приходить, коли ти починаєш знову хотіти щось від життя.»
Позаду лишився міст. Револьвер так і залишився в кишені.
А попереду — квартира. Його притулок. Його бетонна самотність.
Двері відчинились з клацанням.
Темрява зустріла його мовчки. Тиша.
Ніяких батьків. Ніяких спогадів дитинства.
Просто: стіни. Мотоекіп, кинутий на стілець. І він сам.
Він кинув ключі на тумбу, зняв куртку, увімкнув світло.
Раптово — ледь чутний запах диму.
І... чиясь присутність.
— Вдома, значить, — прозвучав знайомий голос з-за спини.
Макс не здригнувся.
Просто сів на диван, витягнув нову сигарету.
— Ти вже був сьогодні, — кинув він.
Еліазар вийшов із тіні в кутку кімнати, ніби завжди там стояв.
— Але ти мовчав. А я люблю слухати, коли горять вуста того, хто зробив вибір.
Макс прикурив. Втягнув дим.
— І що тепер? Контракт не горить в повітрі. Я живу. Я йду вперед.
— Ти йдеш. Але ти не знаєш, куди.
— Знаю одне: більше ніхто не буде вирішувати за мене.
Еліазар усміхнувся й повільно підійшов ближче.
— Це ти так думаєш, Максе. Але істина в іншому:
навіть коли ти кермуєш, — я тримаю дорогу рівною.
Він торкнувся пальцем грудей Макса — легко, ледь чутно.
— І що ти від мене хочеш? — спитав Макс, не зводячи погляду.
— Нічого. Поки що.
Я просто нагадую:
усе, що ти зараз маєш — не тільки твоє.
Макс прикурив. Втягнув дим.
— І що тепер? Контракт не горить в повітрі. Я живу. Я йду вперед.
— Ти йдеш. Але ти не знаєш, куди.
Макс витримав паузу. Його голос став нижчим, майже сипким:
— Це ти надіслав її? Лейлу?
Еліазар не здивувався. Лише трохи схилив голову.
— Вона сама написала, Максе.
Але, мабуть, не просто так.
— Це ти штовхнув її? В мозок, в серце? Підкинув спогади?
— Я не торкаюсь їхніх думок. Я працюю з твоїми.
Люди самі тягнуться до того, що залишили позаду.
Макс погасив сигарету.
— Але все сталося надто вчасно.
— О, ти вже шукаєш закономірність?
Це гарний початок.
Але справжній хаос не має логіки.
Він просто… трапляється.
Макс підвівся. Подивився прямо в очі.
— Якщо ти брешеш — я це зрозумію.
Еліазар нахилив голову, ніби вклонився.
— Я не брешу. Я — тільки віддзеркалення твого бажання.
А вона — лише спалах минулого.
І якщо він тебе ще пече… то це не моя провина.
Еліазар зник так само тихо, як і з’явився — наче його не було.
Макс довго сидів у темряві. Потім — зняв залишки екіпу, ліг на ліжко.
Очі закрились самі. Втома поглинула.
СОН
Він стоїть у полі.
Сонце сідає, вітер колише траву.
А поруч — дівчина, якої він ніколи не бачив.
Темне волосся, очі кольору бурштину, легка усмішка.
Вона тримає його за руку — наче давно знайома.
Вони нічого не кажуть. Просто дивляться один на одного.
І чомусь це не лякає. Навпаки — це спокій. Глибокий. Справжній.
— Ми ще зустрінемось, — каже вона.
Голос м’який, теплий. І... болючий.
Макс різко розплющив очі.
Темна стеля. Тиша. Годинник — 4:17.
Він підвівся, сів на ліжку. Змахнув піт із чола.
— Що це було?..
Серце билося швидше, ніж після перегонів.
Він ніколи не бачив цієї дівчини. Але відчував:
вона була... важливою.
Не Лейла. Не хтось із минулого.
Інша. Зовсім інша.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Контракт із дияволом , Лоран Доріан», після закриття браузера.