Читати книгу - "Син Нептуна, Рік Рірдан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Персі стиснув меча. Потрібно розрахувати кожен рух: на кілька секунд відволікти горгон, схопити лівою рукою тацю...
«Відволікай їх балачками», — подумав він.
— Перш ніж ви поріжете мене на шматочки, — промовив Персі, — хто ця покровителька, про яку ти згадала?
Евріела презирливо усміхнулася.
— Богиня Гея, хто ж іще! Та, що повернула нас із забуття! Ти не доживеш до зустрічі з нею, але твої друзі незабаром відчують її лють. Уже зараз її військо прямує на південь. На Святі Фортуни вона пробудиться, і всі напівбоги кануть у небуття як... як...
— Як високі ціни у «Барген-Марті»! — підказала Стено.
— Та стули пельку! — Евріела обернулася до сестри.
Персі довго не барився. Він схопив тацю Стено, здійнявши отруєні ковбаски в повітря, і вдарив Евріелу, розрубавши її навпіл. Потім підняв тацю перед очима Стено. Вона побачила своє засалене відображення.
— Медуза! — заволала Стено.
Її сестра Евріела, яка щойно розсипалась на пил, уже починала відроджуватися і зараз нагадувала підталу снігову бабу.
— Стено, бісова дурепо! — забулькала вона. Її наполовину відновлене обличчя вже здіймалось з купки праху. — Це твоє власне віддзеркалення! Хапай його!
Персі вдарив металевою тацею по голові Стено — і та знепритомніла.
Він поклав тацю собі під сідниці, подумки помолився тому римському богові, який міг відповідати за всілякі дурнуваті санчата, і зістрибнув з пагорба.
ІІ ПЕРСІ
У з’їжджанні по схилу на. таці зі швидкістю п’ятдесят миль на годину є один незначний недолік — коли розумієш, що це невдала вигадка, уже запізно.
Персі ледве не влетів у дерево, ковзнув по валуну і зробив повний оберт на триста шістдесят градусів на шляху до шосе. У дурнуватої таці, звісно, не було нормального керма. Персі чув, як верещать сестри-горгони, і краєм ока навіть помітив на вершині пагорба червоне зміясте волосся Евріели, та перейматися цим не було часу. Дах житлового комплексу, схожий на ніс бойового корабля, загрозливо збільшувався перед його очима. Зіткнення відбудеться за десять, дев’ять, вісім...
Персі вдалося розвернутися так, щоб не зламати ноги. Таця ковзнула по даху і здійнялась у повітря: вона в один бік, Персі — в інший.
Коли він летів у бік дороги, то обмірковував жахливий розвиток подій: тіло грюкається об лобове скло позашляховика, і якийсь розсерджений водій намагається позбутися його склоочисником зі словами: «Бісові летючі підлітки! Я запізнююсь!»
Дивом шквал вітру відніс Персі вбік — він пролетів повз шосе і гепнувся в зарості кущів. Не м’яка посадка, але краща за асфальт.
Персі застогнав. Йому хотілося впасти там і заснути, але необхідно було рухатися далі.
Він важко підвівся. Руки подряпалися, але кістки начебто вціліли. Рюкзак досі був на плечах. Меч загубився десь на схилі, але Персі був певен, що з часом той знову з’явиться в кишені у вигляді ручки. Це було частиною магії.
Персі глянув на пагорб. Горгон з їхнім барвистим зміїним волоссям і яскраво-зеленими барген-мартовськими жилетками важко було не помітити. Вони просувалися схилом повільніше, ніж Персі, але значно впевненіше. Їхні курячі ніжки добре підходили для лазіння. Персі усвідомлював, що має близько п’яти хвилин, перш ніж горгони його наздоженуть.
Перед ним була сіткова огорожа, що розділила шосе і житловий район зі звивистими вулицями, затишними будиночками та височенними евкаліптами. Огорожа, напевно, стояла для того, щоб ніхто не міг вибігти на шосе або утнути якусь дурість на кшталт вильоту на швидкісну смугу верхи на таці для закусок, однак величезних дірок у сітці було чимало. Неважко буде потрапити крізь одну з них у місто. Можливо, пощастить знайти авто і поїхати на захід до океану. Викрадати автомобілі Персі не подобалось, але останніми тижнями, у життєво важливих ситуаціях, доводилося «позичити» декілька, включно з патрульною. Хлопець планував повертати машини господарям, однак жодна з них до цього не доживала.
Персі глянув на схід. Як він і передбачав, за сто ярдів від нього шосе проходило крізь підніжжя скелі. Два входи до тунелів, по одному на кожен напрямок руху, витріщалися на нього, наче очниці велетенського черепа. Посередині, де мав би бути ніс, зі скелі випиналася цементна стіна з металевими дверима, що нагадували вхід до бункера.
Можливо, ремонтний тунель. Так, напевно, уважали смертні, якщо взагалі помічали ті двері. Але смертні не здатні бачити крізь Туман. А Персі розумів, що за дверима щось значно важливіше.
Обабіч входу стояли двоє підлітків. На них було дивацьке поєднання римських шоломів з плюмажем, нагрудників, піхов, синіх джинсів, пурпурових футболок і білих кросівок. Вартовий праворуч був схожим на дівчину, хоч з усіма тими обладунками сказати напевно було важко. Ліворуч стояв кремезний хлопчина з луком і сагайдаком за спиною. Обидва підлітки тримали, палиці із залізними наконечниками, схожі на старомодні гарпуни.
Внутрішній радар Персі наче оскаженів. Після стількох жахливих днів він врешті-решт досяг мети.
Якщо вдасться пройти крізь ті двері, Персі інстинктивно відчував, що опиниться в безпеці — уперше відтоді, коли вовки послали його на південь.
Чому тоді йому так страшно?
Горгони вгорі вже дерлися по даху будинку. Ще три хвилини... можливо, менше.
Частина Персі хотіла поспішати до дверей у пагорбі. Необхідно перетнути шосе, щоб потрапити на розділювальну смугу, а потім залишиться тільки один ривок. Він устигне зробити це, перш ніж горгони дістануться до нього.
Іншу частину тягнуло на захід, до океану. Там найбезпечніше. Там його сила найбільша. Ці римські вартові змушували його нервувати. Щось усередині нього говорило: «Це чужа територія! Це небезпечно!»
— Авжеж, ти маєш рацію, — пролунав поряд чийсь голос.
Персі відстрибнув. Спочатку він вирішив, що це Біно знову вдалося підкрастись до нього, але стара жіночка, яка сиділа в кущах, була навіть відразливішою, ніж горгона. Вона нагадувала хіпі, яку вижбурнули на узбіччя дороги років сорок тому, і відтоді вона збирала сміття і лахміття, щоб вижити. На ній була сукня з різнокольорових клаптів тканини і поліетиленових пакетів. Кучерява копиця каштанового із сивиною волосся нагадувала пивну піну і підтримувалася стрічкою з пацифіком[5]. Бородавки й родимки вкривали все обличчя. Коли вона усміхнулась, показалися точнісінько три зуби.
— Це не ремонтний тунель, — повідомила вона. — Це вхід до табору.
Персі затремтів. «Табір». Так, звідти він. З табору.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син Нептуна, Рік Рірдан», після закриття браузера.