Читати книгу - "Королівська кров, Ана-Марія Еріш"

- Амеліє, сьогодні ти тут, аби дізнатися свою долю. - від її голосу я мало не здригнулася, але вчасно стрималася. - Підійди до мене, якщо ти готова.                                                                                          

Ніби зачарована, я підкорилась. В приміщенні було відносно темно, та я помітила якихось людей, що стояли трохи віддалік. Це Рада, зрозуміла я. Серед них було троє чоловіків та дві жінки. І усі в довгих мантіях, що прикривали голову, аби я не бачила їх облич. Та волосся видавали їх. Вони мають засвідчити те, що скаже Оракул, аби зарахувати мене до однієї з чотирьох Академій. Хоча, якщо дивитись правді у вічі, то я можу вступити лише в одну з двох.                                                                    

Жінка взяла мене за руки, а я мало не відсахнулась від неї. Повіяло таким холодом, що мені захотілось втекти додому. Але ні, я маю довести, що готова навчатися. Тим паче, в Академії Непростих. Десь хвилину нічого не відбувалося. А потім мене оповив якийсь туман, що змушував мене тремтіти від холоду. Очі Оракула змінили колір на білий, і від цього стало страшно. В одну мить ніби усі кольори світу пропали, як і люди, а лишилась лише я та вона. А потім все закінчилось так само швидко, як і почалося. Таки прибравши руки, я шумно видихнула. Оракул повернулась до Ради та голосно промовила:                                                                                                                                         

- Амелія Рейгаз навчатиметься в Королівській Академії.                                                                            

Стоп, що? Скажіть, що мені це почулося. Та Рада лише збентежено кивнула. Ні, це не може бути правдою. Яка Королівська Академія? Я ж не принцеса. Я дочка генерала королівської армії. Може, Оракул помилилась? Та такого ж не буває. Шукаючи підтримки, я повернулась до своїх батьків. Та вони лишались, на диво, спокійними...