Читати книгу - "Астальдо"

1. Орки у Есгала не є «порченими ельфами», а чимось на зразок пітекантропів, які в процесі штучної еволюції, спровокованої Морготом, розвиваються фактично до…людини. Автор не робить з цього ніяких висновків, однак висновки напрошуються самі — теперішнє людство носить в собі і їхні гени. Втім, сам Толкін в одному зі своїх нарисів теж писав, що орки походять від мавпи.

2. Феанор жадає повернути Сильмарили тому, що вклав в них частку власної душі. Камені стали для нього чимось на зразок славетного персня Влади, і тому Обітниця сформульована саме так — за будь-яку ціну добути втрачені дорогоцінності.

3. Історія Берена та Лутіень подана в різко негативних тонах. Дивлячись на цю пригоду очима ельфів, автор вважає, що одинадцять життів занадто велика плата за щастя в коханні. При тому що всі одинадцять загиблих ельфів є «проклятими нолдор», і нічого хорошого їх «на тому світі» не очікує.

4. Оскільки про кохану Фінгона немає відомостей, автор робить її племінницею Кірдана Корабела, певне через те, що Фінгон відправив до нього свого сина перед останньою битвою.

5. Історія нещасливого кохання Маедроса напевно фантазія автора. Хоча — а чому б ні?

6. Фінголфін не вирушає до брами Ангбанду у нападі відчаю — він методично готується до двобою з Чорним Валою кілька століть. Автор вважає, що подібне пояснення цього вчинку більше відповідає характеру «крижаного князя».

7. Відхід Тургона до Гондоліну оголошено дезертирством… Якщо добре подумати, то й справді…

8. І, нарешті, те, що стосується особливостей перекладу. Я переклав слово king не як «король», а як «князь», а high king — не як «верховний король», а як «великий князь». Вважаю, що подібний переклад є більше відповідним «духу епохи» і стосункам поміж ельфійськими родами — королівська влада є все таки жорстким абсолютизмом, тоді, як князівська допускає певні вільності, що ми і спостерігаємо. Три пісні — Макалауре, Фінарато та останню пісню Фіндекано я переклав сам, але для адекватної передачі ельфійської поезії моїх слабких поетичних здібностей явно не вистачає. Тому, я замість перекладу віршів оригіналу, вставив до тексту близькі за змістом вірші українських поетів минулого століття — О. Лятуринської, Ол. Стефановича, Єв. Плужника, Ю. Липи, М. Рильського, В. Пачовського та М. Фенчака. Пісня, присвячена загиблому Нолофінве — це сонет Ст. Маларме в перекладі М. Драй-Хмари.

Про все інше читач дізнається з самої книги. А тепер — післямова для тих, хто Сильмариліон не читав, але дізнатися, що було далі з симпатичними йому героями бажає.

Майтімо Руссандол, він же Маедрос, вижив опісля битви, в якій загинув Фінгон, і яку ельфи назвали «Битва незлічених сліз», та все життя оплакував побратима. Він виявився правим — поява одного з каменів в Белеріанді привела до низки братовбивчих сутичок. Заради сповнення Обітниці Маедрос взяв штурмом Доріат вже після смерти князя Ельве Сінголло і відбуття на Захід майе Меліан, взяв ціною великої крові, втратив там трьох братів — Шалену Трійцю: Келегорма, Карантіра та Куруфіна, згодом напав на Гавані Кірдана, бо Сильмарил принесли туди біженці з Доріату. В цій, другій усобиці, загинули близнята Амбарусси. Сильмарил йому добути так і не вдалося, чому — то окрема історія. Опісля останньої белеріандської війни, Війни Гніву, коли Валар вирішили нарешті втрутитися в справи Середзем’я, і послали проти Моргота військо, Маедрос намагався забрати позосталі два камені, які дісталися війську з Валінору як трофей. Не маючи змоги втримати камінь через закляття Варди Елентарі, кинувся разом з ним у вогняну розколину, тим самим дотримавши Обітниці.

Макалауре — Маглор, Золотий Голос Тіріону, весь час був поруч з братом. Розлучилися вони тільки перед загибеллю Маедроса — співець вкинув другий Сильмарил в море, і блукав, збожеволівши, берегом, та співав про біди нолдор. За однією з версій — тіло його прийняло море.

Туракано-Тургон, князь Гондоліну, протримався в потаєному граді доволі довго, але місцезнаходження міста зрадив його небіж Маеглін, напівбожевільний від нещасливого кохання до доньки Тургона Ітарільде. Обидва загинули під час падіння Гондоліну.

Артаресто-Ородрет та нарготрондці полягли в бою, а Нарготронд було сплюндровано драконом.

Артаніс надалі була відома в Середзем’ї під своїм синдарським найменням Галадріель. Далі, сподіваюсь, оповідати не треба.

Ерейніон, син Фінгона, став Великим Князем тих нолдор, які не побажали повертатися до Валінору. Його ще називали Гіл-Галад — Зоресяйний. Загинув під час Битви Останнього Союзу, в поєдинку з Сауроном. Для тих, хто дивився фільм «Володар перснів» — це та битва, з якої починається кіно. Тільки замість Гіл-Галада ельфами командує правнук Тургона Ельронд, який насправді був у тій битві Головним Хорунжим. Другому Дому знову не пощастило з «літописцем»— просто лиха доля якась…

Келебрімбор (Тельперінкваро) створив три чародійні ельфійські персні, але Саурону вдалося вивідати у нього методику творення подібних артефактів. Бідолашний онук Феанаро загинув від його руки, а Саурон, напрактикувавшись на перснях гномівських та людських, викував Отой, Єдиний перстень… і понеслось.

Гурін, князь Дор-Ломіну, потрапив у полон, прикриваючи відхід гондолінців. Доля його була дуже тяжкою, і навіть несподіване визволення не принесло полегшення його змученій душі.

Ну, а хто бажає подробиць — читайте Професора і насолоджуйтесь… Це тільки спочатку важко, а потім звикаєш.

Всі описані події сталися з попусту Всевишнього — Еру Ілуватара.

Дійові особи:

Валар — Боги-опікуни Арди:

Манве Сулімо — Божество вітру, Повелитель Арди

Варда Елентарі (Елберет) — Володарка зірок, жона Манве

Ауле — Бог ковальства та ремесел

Яванна — Богиня родючости, Дарителька Плодів, жона Ауле

Ороме — Бог мисливства, Володар Лісів

Вана — Богиня Вічної Юности, жона Ороме

Тулкас — Бог битв і боротьби

Несса — Покровителька тварин, жона Тулкаса

Намо Феантурі (Суддя) — Хранитель Чертогів Мертвих

Вайре (Ткаля) — Богиня Долі, жона Намо

Ірмо Феантурі — Повелитель видінь і снів

Есте — Богиня цілительства, жона Ірмо

Ніенна Феантурі — Богиня Скорботи

Ульмо — Володар Вод

Мелькор (Морінготто, Моргот) — Бог- Руйнівник, Володар Утумно, опісля Війни Стихій, полону і втечі з Валінору — Володар Ангбанду. Хазяїн і творець Ірчів (Орків), loce — драконів, valarauko-балрогів та іншої нечисті.

Маяр — напівбоги, помічники Валар:

Еонве — оповісник Манве

Оссе — повелитель морів, помічник Ульмо

Уінен — володарка морів, жона Оссе

Меліан — помічниця Вани та Есте, згодом жона квендо, князя Ельве Сінголло, княгиня Доріату, мати князівни Лутіень

Саурон — колишній помічник Ауле на ім’я Артано, Хазяїн Вовкулаків, володар Ангбанду, опісля війни Стихій — перший помічник Мелькорі