Читати книгу - "Репортер"

9 лютого (запис JI. О. Фотієвої): «Ранком викликав Володимир Ілліч. Підтвердив, що питання про Робітничо-Селянську інспекцію він внесе на з’їзд…»

12 лютого (запис JI. Фотієвої): «Володимиру Іллічу гірше. Сильний головний біль. Викликав мене на кілька хвилин. За словами Марії Іллінічни, його засмутили лікарі так, що в нього тремтіли губи. Ферстер[3] напередодні сказав, що йому категорично заборонені газети, побачення і політична інформація. На запитання, що він розуміє під останнім, Ферстер відповів: «Ну, ось, наприклад, Вас цікавить питання про перепис радянських службовців». Мабуть, ця обізнаність лікарів засмутила Володимира Ілліча. Як видно, крім того, у Володимира Ілліча склалося враження, що не лікарі дають вказівки Центральному Комітетові, а Центральний Комітет дав інструкції лікарям».

5 березня (запис М. Я. Володичевої): «Володимир Ілліч викликав близько 12-ої. Просив записати два листи: один Троцькому, другий Сталіну…»

Перший лист починався так: «Шановний тов. Троцький! Я просив би Вас взяти на себе захист грузинської справи на ЦК партії…»

Троцький відмовив: «хворий».

Другий лист був різкий, гнівний навіть: «Шановний т. Сталін! Ви були таким грубим, що покликали мою дружину до телефону і вилаяли її. Хоч вона вам і сказала, що згодна забути сказане, проте цей факт став відомий через неї ж Зінов’єву і Каменєву. Я не маю наміру забувати так легко те, що проти мене зроблено, а нічого й казати, що зроблене проти дружини я вважаю зробленим і проти мене. Тому прошу Вас зважити, чи згодні Ви взяти сказане назад і вибачитися чи волієте розірвати між нами стосунки».

(Ще в грудні двадцять другого, коли Ленін продиктував листа Троцькому з проханням підтримати його в боротьбі проти Сталіна за збереження монополії зовнішньої торгівлі, Сталін, на якого як на генерального секретаря ЦК було покладено особисту відповідальність за дотримання режиму лікування Леніна, подзвонив Крупській і, вилаявши її, погрожував розглянути справу на Контрольній комісії. Крупська написала листа Каменєву: «Лев Борисович… Я в партії не один день. За всі тридцять років я не чула від жодного товариша жодного грубого слова… Інтереси партії і Ілліча мені не менш дорогі, ніж Сталіну… Про що можна і про що не можна говорити з Іллічем, я знаю краще за будь-якого лікаря, бо знаю, що його бентежить, а що ні, принаймні краще за Сталіна… В одноголосному рішенні Контрольної комісії, якою дозволяє собі погрожувати Сталін, я не сумніваюсь, але в мене немає ні сил, ні часу, які я могла б витрачати на цю нікому не потрібну склоку».)

… При аналізі апарату ленінського Зібрання творів стає зрозумілим ось що: перший серйозний приступ хвороби стався після тривалої боротьби Леніна проти деяких членів Політбюро ЦК, котрі наполягали на скасуванні монополії зовнішньої торгівлі, і конфлікту в Тбілісі між Закавказьким крайкомом та групою грузинських більшовиків на чолі з Мдівані й Махарадзе: дванадцятого грудня 1922 року Ленін довго розмовляв зі своїми заступниками Риковим, Каменєвим та Цюрупою про розподіл між ними обов’язків у Раді Народних Комісарів; з Дзержинським обговорював становище в Тбілісі, з торговельним представником у Німеччині Б. Стомоняковим говорив про монополію зовнішньої торгівлі. А наступного дня, тринадцятого грудня, настала криза; і все-таки, незважаючи на заборону лікарів, Ленін писав листи Троцькому (його союзникові по боротьбі за монополію зовнішньої торгівлі) і Сталіну (противнику); шістнадцятого грудня стан його здоров’я серйозно погіршився, параліч правої руки і ноги; розуміючи, що ситуація тривожна, Ленін диктує «Лист з’їздові», вимагаючи, зокрема, усунути Сталіна з посади генерального секретаря; грудень, січень, лютий і березень двадцять третього він працює практично кожного дня; дізнавшись про подробиці інциденту в Тбілісі, коли Троцький зневажливо відмовив йому в підтримці проти Сталіна, вислухавши про кричущу безтактність Сталіна в ставленні до Крупської, Ленін втрачає мову; з останніх сил тренується, щоб навчитися писати лівою рукою; двадцятого січня двадцять четвертого Надія Костянтинівна читає Іллічу резолюції тринадцятої партконференції; у своїх спогадах Крупська пише, що, слухаючи її, він почав хвилюватися, на другий день його не стало. Який рядок резолюції насторожив Леніна? В чому він помітив те — особливо тривожне, — що проектував на майбутнє? Якщо пощастить знайти істориків, закоханих у математику, і математиків, які живуть історією, такий союз, закріплений логікою комп’ютера, зможе дати відповідь — бодай приблизну — на це запитання…

Заново вивчивши проблеми, якими займався Ленін перед тим, як хвороба звалила його, я ще раз і ще раз думаю: чи все мусив обговорювати Ленін, що виносилося на порядок денний? Наприклад, сімнадцятого листопада двадцять другого року — засідання Ради Праці й Оборони; порядок денний: урегулювання цін, передача десяти тракторів управлінню меліорації на Мугані, конкретні заходи в зв’язку з реалізацією урожаю… Вісімнадцятого листопада: бесіда з делегатами конгресу Профспілкового Інтернаціоналу; доручення Горбунову: прислати доповідь про роботу Мічуріна, передати розпорядження Кржижановському ввійти в РПО про іригаційну систему в Туркестані, надіслати запит Серебровському про нафтову концесію; наступного дня — розмова із заступником голови Вищої ради народного господарства Смілгою про введення господарського розрахунку в промисловості; двадцять перше: головує на засіданні Раднаркому; кілька разів виступає з приводу перегляду Положення про Головний концесійний комітет; обговорюється проект про Центральний комітет по перевозках, питання про пропаганду східними мовами, про фінансування Гідроторфу, про встановлення кошторису Наркомсоцзабезу; за тиждень перед хворобою бере участь у засіданні Політбюро, вносить доповнення до проекту постанови по доповіді комісії Державного постачання й поправки в проект постанови про взаємовідносини між наркомом освіти і його заступниками; дебатуються питання про конференцію по роззброєнню, про експорт хліба, про сільгоспкредит, про фонд заробітної плати на грудень двадцять другого року, про злиття апаратів Наркомпроду і Наркомфіну, про відрядження інженерів за кордон…

… Межа людських навантажень визначається тими, хто знав жах засмоктуючої текучки; чому не повстали? Чому іге впросили добром поберегти себе для справ найголовніших — на багато років уперед, — які без нього не можна вирішити? Чому він проводив рішення Раднаркому про обов’язковість відпусток для Рикова, Цюрупи, Горького? Чому ніхто з його оточення не вимагав того ж для нього, Ілліча? Проханню він не підкорився б, рішенню ЦК — неодмінно…

… Після його смерті утворилась трагічна перерва, що тривала шістдесят років: господарський розрахунок, ініціативу, свободу підприємництва повернуто до життя лише у вісімдесят шостому; тільки в генія думка розкута й стрімка, а скільки їх, геніїв, народжує людство?!

II

Я, Карімов Рустем Ісламович

Мабуть, це погано, що я вірю у фізіогноміку і суджу про людину