Читати книгу - "Операція «Вольфрам»"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Дайте мені, будь ласка, ключі од валізи.
— Я ніколи не замикаю її, бо не вожу з собою ніяких скарбів.
Дівчина відкрила шкіряну валізу й так нахилилась над нею, що Міллер мав змогу добре роздивитися гарні стрункі ноги. Покоївка знала їм ціну і вміла при нагоді показати.
— Ви вперше в Кейптауні?
— Я взагалі вперше у вашій країні.
— Гарнішої країни немає, — впевнено мовила дівчина, — але трохи забагато чорношкірих. Маємо з ними клопіт.
Міллер навмисно промовчав.
— Ви надовго до нас?
— Ще не знаю. Може, на кілька днів, а може, й надовше.
— Ви турист?
— Ні, я бізнесмен.
— Зараз сюди приїжджає багато бізнесменів. Кейптаун став великим торгово-промисловим центром, — дівчина спритно виймала речі з валізи и розкладала їх на полицях стінної шафи в малому коридорчику. — Мене звуть Марі Стрійдом, але друзі кличуть просто Марієттою.
— Чи можу і я вас так називати?
— Звичайно! Буду дуже рада.
Всі речі вже лежали на полицях, два костюми висіли на плічках, проте дівчина не квапилась виходити.
— Раджу вам одягнути легкий світлий костюм, бо сьогодні надворі гаряче. І постарайтесь не бути довго на сонці, а також не пити спиртного. До нашого клімату слід звикати поволі. Адже із зими ви стрибнули просто в спекотну пізню весну. Ви з самого Цюріха?
«Вона сказала: з Цюріха, — думка блискавкою пронизала свідомість Міллера. — Отже, мною зацікавились, покоївка отримала конкретне завдання від свого начальства. Треба далі грати свою роль, тільки обережно».
— Я добирався два дні, — відповів він, і то була правда, — бо затримався в Єгипті. Цюріх не має прямого сполучення з Кейптауном. Дуже вам дякую за поради, Марієтто. Спробую скористатися ними. Зараз погуляю трохи по місту, а завтра почну нав'язувати ділові контакти. Я власник торговельної фірми в Цюріху. Ось моя адреса, коли б ви раптом завітали в наше місто. — Міллер дав дівчині свою візитну картку.
— Дякую, але поки що я не збираюся в Європу.
— Хто знає…
Дівчина заховала візитку в кишеню фартушка. Міллер мовчав, і Мері Стрійдом нічого не лишалось, як попрощатися. Вона ще витерла ганчіркою якісь невидимі порошинки на столі і, вже стоячи на порозі, додала:
— Якби вам щось знадобилось, прошу зателефонувати, я працюю до десятої, але можу затриматися й довше.
То була красномовна пропозиція, на яку Антон відповів коротко:
— Дякую, Марієтто.
— Прошу телефонувати, — повторила покоївка. — На котру годину замовити вам сніданок у номер?
— Дякую. Я завжди встаю о сьомій, але снідати буду внизу.
— Як бажаєте.
Дівчина вийшла, а Міллер поринув у роздуми. Марієтта відверто прагнула потрапити до нього в ліжко. Він, звичайно, не заперечував проти коротенького роману з милою стрункою покоївкою, але все це виглядало досить незвично. Невже дівчина підробляла готельною проституцією? Ні, такого не могло бути, бо в готелях, позначених чотирма зірочками, забороняють будь-яку фамільярність з клієнтами. Дівчина явно діяла за інструкцією, адже відомо, що найважливіші відомості жінка здобуває часом у ліжку коханця. Тільки чому служба безпеки так зацікавилася скромною особою Антона Міллера? Що вони знають про нього і чого шукають? Всі його документи в зразковому порядку. Протягом останніх років він не займався нічим підозрілим, якщо не рахувати кількох незначних спроб — з контрабандою сигарет чи невдалою операцією з турецьким опіумом. А може, все-таки марсельська справа? Ні, це неможливо! Бо коли б Інтерпол натрапив на його слід, його давно заарештували б іще у Швейцарії. А що ж тоді? Поза всяким сумнівом, це не кохання з першого погляду — Антон Міллер вже давно не вірив у подібні дурниці. Він умів спокушати жінок, умів подобатися їм. Не раз вони ставали йому в пригоді, але тут усе розвивалося надто вже швидко і надто нахабно.
Проте він скористався добрими порадами дівчини: помившись під душем, замість сірого, досить теплого костюма вдягнув легкий тропічний костюм і вийшов надвір. Аби хоч трохи познайомитися з Кейптауном, пройшовся його вулицями, потім узяв таксі й попросив водія показати йому місто. Здавалося, за ним ніхто не стежив. Тут Міллер мав неабиякий досвід і з першого погляду розпізнавав агента поліції. Водій таксі, задоволений вигідною поїздкою, намовив пасажира відвідати найгарніший, за його словами, пляж у всій Африці, де Міллер зайшов у кав'ярню і випив міцної кави. Марієтта казала правду — місцевий клімат почав даватися взнаки: голова налилася свинцем, дедалі частіше доводилося витирати піт з чола. Давалася взнаки ще й утома від подорожі, тому Антон вирішив повернутися в готель. До покоївки він так і не зателефонував, бо почував себе не в найкращій формі. Та й не звик він платити за те, що завжди мав задарма. Спати ліг рано, а прокинувшись на світанку, знову відчув силу. Організм швидко призвичаївся до іншого клімату, бо довгі роки перебування в тропіках таки загартували його. Однак він не вставав, але, лежачи на просторому ліжку, розмірковував, в який бік скерувати перші кроки. Вирішив відвідати кілька великих торговельних фірм й почати з ними суто офіційні переговори: побачити, що з цього вийде. А потім можна буде перейти й до більш цікавих тем, як, наприклад, постачання товарів, які ввозити заборонено.
О сьомій годині почувся легенький скрегіт ключа в замку. До кімнати нечутно прошмигнула Марієтта. Цього разу була вдягнена не в готельну уніформу, а в кольорову гарно пошиту сукню.
— Вже не спите?
— Я ж казав, що завжди встаю о сьомій.
— Учора ви так і не потелефонували. А я чекала.
— Просто я нічого не потребував, — розсміявся Антон. — Трохи пройшовся по місту і рано ліг спати. Спав як убитий.
— Добре, що ви відпочили. Зараз я приготую вам ванну, — дівчина зникла за дверима: почувся дзюркіт води. — Усе готово!
Міллер підвівся з ліжка й зайшов у ванну кімнату. Хотів зачинити за собою двері, але дівчина ввійшла слідом й заходилася розстібати ґудзики на його піжамі.
— Та ванна така велика, що ми помістимося удвох, — прошепотіла вона.
Коли вони згодом відпочивали на ліжку, Марієтта, делікатно погладжуючи тіло коханця, мовила:
— Тільки-но я побачила тебе в коридорі, одразу вирішила, що ти будеш моїм. А ти, недобрий, не потелефонував, і ми втратили одну ніч.
— Буде ще не одна ніч, — розсміявся Антон.
— Тільки не думай, що я спокусилася на твої гроші. Я знаю: ти небагатий.
— Щ-о-о? — здивувався Міллер.
— Ти небагатий, — повторила дівчина, — а вдаєш багатого. Можеш удавати перед ким хочеш — лише не переді
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Операція «Вольфрам»», після закриття браузера.