Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Василинка — руда вдача 📚 - Українською

Читати книгу - "Василинка — руда вдача"

185
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Василинка — руда вдача" автора Ганна Володимирська. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 19
Перейти на сторінку:
а не ховались у кущах недалечко від входу? — спитався худорлявий парубок, котрий за відсутності Ярослава почувався ватажком.

— Нехай принесуть що-небудь із могили чи склепу… — запропонував огрядний восьмикласник, і на останньому слові його голос зірвався.

— Гаразд, ходімо вже, бо незабаром западе глупа темрява, — зауважила Василина, зіщулившись од вечірньої прохолоди.

— Хіба тебе лякає темрява, Вогнику? — спробував був поглузувати Ярослав, якому також було незатишно, проте Вася пропустила його кпини повз вуха і зробила відчайдушний крок у прочинену хвіртку.

Ярик пішов назирці, а решта хлопців лишилися чекати коло брами, потай радіючи, що їм не довелося брати участі у цій небезпечній справі. Між тим їхній ватажок і його суперниця розійшлися від центральної алеї врізнобіч. Їм було й лячно, й цікаво водночас, адже сумовита краса старого цвинтаря заворожувала душу. Де-не-де, наче тіні, майоріли обриси пізніх відвідувачів, котрі провідували могили своїх рідних. Та поступово сірі сутінки перетворилися на щільну темряву, й обриси зникли. Оскільки ліхтарі на бічних стежинах не горіли, освітлювати собі шлях можна було тільки екраном мобільного.

Василина трималася стійко, хоча в животі у неї неприємно лоскотало. Аж раптом тишу розітнуло пронизливе виття! Від несподіванки Васька випустила телефон, і той, глухо гупнувши, зник у темряві кущів. Одразу потому виття залунало знову, та й так жалісливо, аж дівчинку взяли дрижаки. Їй закортіло негайно дременути навтьоки і віддати здоровилові кляту перемогу: нехай вона програє, тільки би не чути більше того страшного виття… Утім, попри переляк, Вася продовжувала йти на звук — ніби її тягнула туди якась потойбічна сила! Виття дедалі посилювалось, але вона йшла й ішла, відчуваючи, як волосся стає дибки, а зуби невпинно цокотять. Зрештою у сріблястому світлі місяця вона побачила… розпростане на могильній плиті тіло!

У Васиній уяві враз постали лячні оповідки Гоголя про панночку-відьму, про Вія та іншу чортівню. «ЗДІЙМІТЬ МЕНІ ПОВІКИ!..» Жах та й годі! А як було добре, коли Пра читала їй ті історії, а вона сиділа в кріслі, загорнута в теплий коц…

«Ох, бідолашна Пра! — подумала дівчинка. — Не побачиш ти більше своєї онуки… Тобто правнучки… І нащо я полізла на цей цвинтар? Нащо збрехала тобі, буцімто пішла робити домашнє завдання до Ілони?» Василині стало невимовно шкода і себе, і свою любу прабабусю, і через це в її очах забриніли сльози, погрожуючи ринути на щоки бурхливими потоками.

Тієї-таки миті розпростане тіло тяжко зітхнуло, зіпнулося на рівні й посунуло на неї. Здоровезне — вдвічі, а то й удесятеро вище за Ваську, — воно гарчало, підбираючись дедалі ближче. Дівчинка заплющила очі й заціпеніла, малюючи в уяві картину, як страхітливе чудовисько хапає її й тягне до підземного світу, де, за давньогрецькими міфами, царює жорстокий Аїд. Проте… спливла довга хвилина, а монстр не загарбав її своїми лаписьками. Він її лизнув! Васька з осторогою розплющила одне око й побачила просто себе химерну істоту, котра низала її допитливим поглядом. Тоді вона розклепила друге око, покліпала трохи, аби призвичаїтися до темряви, і… впізнала в істоті великого собаку! Вася полегшено зітхнула, аж тут із-під куща коло могильної огорожі вимогливо заграв загублений телефон. Дівчинка спробувала була намацати його у траві, та зась!

— Я загубила мобільник… — скрушно повідомила вона сіркові.

Пес покрутився й заповзявся сумлінно обнюхувати зловорожий кущ, який мовби зумисне проковтнув мобілку. Затим сірко пірнув у гілля — і вже за мить вигулькнув звідти з телефоном у зубах. Авжеж, він був дуже кмітливим!

— Дякую! — радісно видихнула Василина і кивнула песику, аби йшов за нею до брами.

Допоки вони крокували темною стежиною, зі слухавки лунав схвильований голос Пра:

— Васько! Ну скільки можна сидіти в подружки?! Негайно додому! Не змушуй мене… — тощо, тощо…

— Бабуню, я вже лечу, — тихенько пробелькотіла дівчинка, коли Дарина Миколаївна на мить замовкла, аби перевести подих. Ця тиха, сумирна відповідь так відрізнялася від звичної Васиної поведінки, що Пра не здобулася на мову, крім одного-єдиного слівця:

— Чекаю.

Тільки-но Василина вийшла зі цвинтаря — Ярославів гурт завмер із роззявленими ротами. Хлопців вразило не лише те, що дівчинка вчасно завершила випробування, а і її супутник. Собака, що трюхикав поруч із Ваською, був високий, худючий — наче кістяк, обліплений жмутами брудного смуху, — і дуже страшний. Тож восьмикласники перелякано позадкували, а сам Ярик, який прийшов за півгодини до Василини, знічено пробурмотів:

— Ти виграла, з мене плеєр.

Отже, наразі перед Ваською постало найскладніше завдання з усіх, що їй доводилося розв’язувати: треба було вмовити Пра залишити сірка. Загалом, прабабуся була доброю і не забороняла дівчинці тримати вдома тварин. Коли правнучка притягла одноногого голуба, якого поскубав дворовий кіт, Дарина Миколаївна мовчечки мастила зеленкою скалічену пташину лапку, ба навіть прилаштовувала до неї зубочистки, аби птах міг ходити. Поява черепахи також не спричинила сварок, оскільки тваринка повсякчас сиділа в акваріумі й нікому не заважала. Але собака! Іще й такий! Як пояснити Пра, звідки взялася ця істота незрозумілої породи і чому вона має жити в їхній оселі?.. Путньої відповіді Василина знайти не могла, тому вирішила просто викласти всю правду.

Звісно, спершу їй довелося добряче дістати на горіхи. Пра лютувала, наче скажений казковий буревій, що підхопив будиночок дівчинки Еллі й відніс аж до чарівної країни[1]. Вона навіть грюкнула кулаком по столу, перепудивши пса й загнавши

1 2 3 4 ... 19
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Василинка — руда вдача», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Василинка — руда вдача"