Читати книгу - "Ляльковий дім"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Х е л ь м е р. І не покуштувала варення?
Н о р а. І не думала.
Х е л ь м е р. І не погризла мигдалевого печива?
Н о р а. Ах, Торвальде, запевняю ж тебе...
Х е л ь м е р. Ну-ну-ну! Звичайно, я просто жартую...
Н о р а (йдучи до столу, праворуч). Мені й на думку не спало б чинити тобі наперекір.
Х е л ь м е р. Знаю, знаю. Ти ж дала мені слово. (Підходячи до неї.) Ну, залиш при собі свої маленькі різдвяні секрети, моя дорога Норо. Вони, певно, стануть відомі сьогодні ж увечері, коли буде запалено ялинку.
Н о р а. Ти не забув запросити доктора Ранка?
Х е л ь м е р. Не запрошував. Та це й не потрібно. Само собою, він вечеряє у нас. А втім, я ще встигну йому нагадати: він зайде до обіду. Вино я замовив добре. Норо, ти не повіриш, як я радію сьогоднішньому вечору.
Н о р а. І я! А діти які будуть раді, Торвальде!
Х е л ь м е р. Ах, яка насолода відчувати, що ти домігся певного забезпеченого становища, що в тебе буде тепер солідний прибуток. Правда, приємно це відчувати?
Н о р а. О, чудесно!
Х е л ь м е р. А пам'ятаєш минуле Різдво? Ти цілих три тижні зачинялась у себе вечорами і до пізньої ночі все готувала квіти, якісь інші прикраси для ялинки, якими хотіла всіх нас здивувати. У-у, нуднішого часу я не пам'ятаю.
Н о р а. А я зовсім не нудьгувала.
Х е л ь м е р (з посмішкою). А що вийшло з того, Норо?
Н о р а. Ти знову будеш мене дратувати цим? Що ж я могла вдіяти, коли кішка залізла і все пошматувала!
Х е л ь м е р. Ну, зрозуміло, нічого не могла вдіяти, моя бідолашечко. Ти від усієї душі хотіла нас усіх порадувати, і в цьому вся суть. Та добре все-таки, що ці важкі часи минули.
Н о р а. Так, просто чудесно!
Х е л ь м е р. Не треба більше ні мені сидіти самому і нудьгувати, ні тобі псувати свої милі, славні оченята, ніжні ручки...
Н о р а (плескаючи в долоні). Чи не правда, Торвальде, не треба більше? Ах, як чудесно, як це радісно чути! (Бере його під руку.) Тепер я розповім тобі, як я мрію влаштуватися, Торвальде. Ось, як тільки свята скінчаться...
Дзвінок у передпокої.
Ах, дзвонять! (Прибирає трохи в кімнаті.) Мабуть, хтось до нас. Прикро.
Х е л ь м е р. Якщо гість, — мене немає вдома, пам'ятай.
С л у ж н и ц я (на дверях передпокою). Пані, там незнайома дама.
Н о р а. То запроси сюди.
С л у ж н и ц я (до Хельмера). 1 доктор.
Х е л ь м е р. Прямо до мене пройшов?
С л у ж н и ц я . Так-так.
Хельмер виходить до кабінету. Служниця вводить фру Лінне, одягнену по-дорожньому, і зачиняє за нею двері.
Ф р у Л і н н е (ніяково, запинаючись). Здрастуй, Норо.
Н о р а (невпевнено). Здрастуйте...
Ф р у Л і н н е. Ти, мабуть, не впізнаєш мене?
Н о р а. Ні, не знаю... Так, здається... (Поривчасто.) Як! Кристина... Невже це ти?
Ф р у Л і н н е. Я.
Н о р а. Кристино! А я не впізнала тебе відразу! Та й як можна... (Стиха.) Як ти змінилась, Кристино!
Ф р у Л і н н е. Ще б пак. За дев'ять-десять довгих років...
Н о р а. Невже ми так давно не бачились? Так, так воно і є. Ах, останні вісім років — от щасливий був час!.. То ти приїхала сюди до нас у місто? Рушила у таку довгу дорогу взимку! Хоробра!
Ф р у Л і н н е. Я тільки сьогодні приїхала, вранішнім пароплавом.
Н о р а. Щоб повеселитись у свято, звичайно. Ах, як славно! Ну й будемо ж веселитись! Ти ж роздягнись. Тобі не холодно9 (Допомагає їй.) Ось так. Тепер сядемо зручніше, біля грубки. Ні, ти в крісло! А я в качалку! (Бере її за руку.) Ну ось, тепер знов у тебе обличчя таке, як раніше. Це лише в першу хвилину... Хоча все ж ти трохи зблідла, Кристино, і, здається, трохи схудла.
Ф р у Л і н н е. І
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ляльковий дім», після закриття браузера.