Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття 📚 - Українською

Читати книгу - "Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття"

260
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття" автора Марко Андрійчик. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 66
Перейти на сторінку:
ранґами дозволяє вільно критикувати владу і кидати їй в лице голу правду; такі інтелектуали зобов’язані тримати в напрузі владоможців і піддавати сумніву усе очевидне[7]. Едвард Саїд вважає, що інтелектуал-вигнанець, чи інтелектуал-марґінал, здатен краще протестувати проти суспільного статус-кво. Його інтелектуал — це «індивід, наділений здатністю подавати, втілювати, висловлювати повідомлення, позицію, світогляд або думку людям, а також від імені них»[8]. Утім, інтелектуал Саїда — це не просто романтичний «Робін Гуд», а людина, яка виважено вивчає приховані причини та у суперечці перемагає свого опонента.

Інші підходи до ролі і позиції інтелектуала щодо суспільства і держави подекуди відрізняються від цих уявлень, а місцями збігаються. Ахмад Садрі пише, що «інтелектуали за своєю природою становлять чужу й відрубну касту»[9]. Карл Мангейм вважає, що оскільки інтелектуали не прив’язані до якого-небудь конкретного соціального класу, то вони насолоджуються свободою, відбігаючи будь-яких накинутих їм політичних поглядів[10]. Інтелектуал Жана-Франсуа Ліотара живе в постмодерністському часі, в якому інтелектуала і його опозиційну функцію заступають мистецтво і митці з не-універсальними, локальними цілями[11].

Свою лепту докидає у плутанину й побутування двох термінів «інтелектуали» та «інтеліґенція». Останній термін з’явився в Російській імперії (зокрема, тій частині України, що була під владою російського царя) в середині XIX ст. і походить від латинського слова «intelligentia». Згідно з «Encyclopedia of Ukraine», інтеліґенція належить до «широкої соціальної групи, що складається з професійно підготовлених фахівців», в той час як інтелектуали — це «підкатегорія вищеозначеної групи, що включає в себе тільки тих, хто править за носіїв культури і хранителів традиції творчого і критичного мислення про проблеми суспільства»[12]. За визначенням Івана Лисяка-Рудницького інтеліґент — це «той, що його суспільною функцією є творення і зберігання духових цінностей»[13]. З іншого боку, Марта Богачевська-Хом’як, дає конкретнішу інтерпретацію двох термінів; пишучи про Російську імперію на початку XX ст., вона описує інтеліґенцію як «тих людей, які поділяють орієнтовані на майбутнє, оптимістичні й значною мірою матеріалістичні погляди, які за своїми політичними переконаннями були демократами, ворожо настроєні до режиму і до церкви, і хто прагнув прославити народ і зазвичай високо цінував активну участь в опозиційній діяльності», тоді як термін «інтелектуал» мав, як правило, дещо зневажливий відтінок, стосуючись до когось, хто переймався лише накопиченням знань і мало цікавився «політикою» чи реальними житейськими проблемами»[14]. А Мартін Малія пропонує таке визначення: «Саме слово «інтеліґенція», швидше за все, це лишень латинське «intelligentia» — проникливість, розуміння, інтелект — хіба що вимовлене на російський лад»[15].

Цей список різних визначень і дискусій довкола терміна «інтелектуал» свідчить про те, що, попри великий обсяг написаного на цю тему, сам термін залишається досить неоднозначним. Хоча до цього визначення ми у своєму дослідженні підходитимемо якнайширше, слід створити робоче визначення терміна «інтелектуал», щоб провести цей аналіз. Тим-то, використовуючи термін «інтелектуали» у цьому дослідженні, я здебільшого матиму на оці творчих особистостей — митців, — а також тих, зокрема, критиків і вчених, хто присвячує своє життя аналізу й інтерпретації творчої діяльності таких осіб. Утім, використовуючи це робоче визначення у своєму аналізі, одночасно я застосовуватиму інший підхід до розуміння терміну. Ступаючи слідом Бернарда Барбера і Саїда, я вважаю, що аналіз різних аспектів інтелектуальної діяльності та образів і вчинків, притаманних інтелектуалам, дозволить багатше забарвити цю картину[16]. З цією метою я покажу, яку функцію виконує пострадянський український інтелектуал у різних творах белетристики, як складається самобутність таких інтелектуалів у пострадянській українській прозі. Шляхом детального аналізу творчих процесів цього конструювання вдається виявити різні ракурси інтелектуала, у тому числі багато з тих, що їх торкнулися вже згадані вчені. Цей підхід пом’якшуватиме будь-які недоліки, властиві робочому визначенню, а межі цього дослідження не виходитимуть невиправдано поза його сферу.

Короткий і узагальнений огляд сучасної історії українського інтелектуала прислужиться в осягненні проблем, пов’язаних з українським інтелектуалом, як його виводили у прозі пострадянського періоду.

Поняття «інтелектуал» з’явилося в Україні у народницьку добу, що припала на другу половину XIX ст. Звісно, інтелектуали існували в Україні і раніше; від ностальгічної шляхти на лівобережній Україні і ранніх романтиків до месіянської революційної діяльності Кирило-Мефодіївського братства сучасну українську літературу рухали інтелектуали, розвиток яких віддзеркалював поступ сусідів-побратимів. У народницьку добу, проте, образ, створений для українського інтелектуала, виявився панівним прототипом, що його впродовж XX ст. неодноразово заперечувано і яким на всі боки орудувано, у тому числі у розглянутий тут період. Соціально заанґажований інтелектуал з виразно сільською орієнтацією і сильною відданістю справі українського народу, як-от герої, що населяють прозу Івана Франка та Івана Нечуя-Левицького, витворюють панівний стереотип українського інтелектуала, з яким ми зіштовхуємося у пострадянській українській прозі.

На зламі XX ст. Україна познайомилася з ідеями західноєвропейського модернізму. Поміж іншим,

1 2 3 4 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття"