Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Пекельний звіздар 📚 - Українською

Читати книгу - "Пекельний звіздар"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пекельний звіздар" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 53
Перейти на сторінку:

Глянув Івась на ту кольчугу й на того черепа, виліз на коня та й перехрестився.

— Царство тобі небесне, хто б ти там був! — каже. — Уступися ж мені з дороги, бо я теж козак, хоч і малий ще!

І допіру він теє промовив, як жеребець рушив з місця, помалу обійшов ті костомахи, а тоді як рвоне з усіх копит, то тільки смуга за ним лягла.

Увечері дістав Івась тую ляльку з-за пазухи та й показує дідові.

— Осьдечки, — каже, — яке я диво запопав, дідуню!

Глянув на неї Галай та й гукає до жінки:

— Горпино!

— А що? — питається вона з пекарні.

— А ке лишень сюди огню!

Взяла баба Горпина свічника, котрого добув старий колись на Литві, позапалювала свічки та й несе до столу. Була вона висока й кощава, а що хустку зав'язувала ріжками догори, то трохи скидалася на чорта.

— А се що за божок? — питається Івася.

— Не чіпай, бабо, — каже їй онук, — то моє!..

Дід узяв тую ляльку й оглянув зусібіч.

— Гай-гай, — каже, пахкаючи люлькою, — та воно ж давнє, як світ… Ще й бозна з чого зроблене, бо се не шкло й не камінь! Де ж ти його вискіпав, сину?

— На городищі, — каже Івась.

Та й розказав усе, як було.

— Господе милосердний! — сплеснула баба руками. — Та нащо ж ти його до хати приніс? Чи ти не знаєш, що із могили нічого брати не можна, а то ще якого лиха накличеш?!

А дід знай люлькою пахкає та мовчить.

— Бо не пускав мене він, — каже Івась, насупившись, мов бичок.

— Хто?!

— Чоловік отой… що в кольчузі!

— Мрець?

— А не хто ж іще!

— Та чого ж це він тебе не пускав, га?

— Він… — Івась понурився, — …він хотів, щоб узяв я цього божка!

Дід підняв голову і гостро глянув на нього.

— Навіщо?

— А Господь його святий знає!..

У хаті зробилося тихо-тихо, тільки чутно було, як полум'я гуготить у печі.

— А далі що було? — поспитався Галай.

— А я і зліз додолу… Як сховав його за пазуху, то гнідий зразу і з місця рушив… а то було хоч огня йому приклади!

Баба вдарилася руками в поли.

— Тра вбиться, Їй-Богу! Та що ж ти оцеє накоїв, іродовий сину! Да чи ж ти дурний такий ізроду, чи в дурного зимував! Да чи ж ти причинуватий, чи таки пришелеповатий! Да щоб тобі ж добра не було, бестіянська дитино! Ану бігом сідлай коня та вези його туди, де взяв!

— Цить, жінко! — каже їй старий. І до Івася: — Де тії костомахи лежать?

— Там… під кручею!.. — буркнув Івась.

— Просто на стежці?

— Еге ж…

Галай довго мовчав.

— Треба буде поїхати завтра та поховати!.. — озвавсь він урешті. — Теж, видать, воїн був…

Баба знову хтіла було у заводи завести, але старий так зиркнув на неї, що їй і річ одібрало.

— А що ж воно тепер буде, діду? — поспитався Івась, коли баба вшилася до пекарні.

Галай погладив його по голові.

— Що Господь дасть, то те й буде… — одказав він. — Либонь, так треба було!

— Кому?

— Хто ж про те знає! Он завтра поїдемо та глянемо, хто то похований…

Другого дня засідлали вони коней і подалися на городище. Приїхали та й бачать, що лисиці та чокалки [2] за ніч порозкидали ті костомахи по всьому схилу.

— Ого, — каже старий, озираючись доокруж, — се, певне, якийсь богатир був! Глянь, меч який довгелецький… тепер такими ніхто й не орудує!

— А он щит, діду, валяється… — озвався Івась. — Та здоровезний! Невже такі люде раніше були?

— Колись не ті люде були, що ниньки! — зітхнув Галай, злазячи із коня. — А дай-но мені заступа…

Викопали вони яму на самісінькій горі й поховали тії

1 2 3 4 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пекельний звіздар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пекельний звіздар"