Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

З даних правил витікає, по-перше, що призначення покарання за сукупністю злочинів проходить в два етапи:

— призначення покарання окремо за кожен злочин, які входять у сукупність;

— визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів застосовується у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачена відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції.

За цими правилами призначається покарання і у разі вчинення особою діянь, частина з яких кваліфікується як закінчений злочини, а інші — як готування або замах на нього.

По-друге, покарання не призначається по окремих епізодах злочинної діяльності або по окремих пунктах статті (частини статті) КК, які не мають самостійної санкції.

Приклад перший: Верховний Суд України визнав безпідставним призначення обласним судом засудженому І. покарання за окремими пунктами ст. 93 КК 1960 р., оскільки санкція цієї статті була загальною як для будь-якого з цих пунктів, так і для будь-якої їх сукупності. Окремо покарання по кожному з пунктів не призначається, а тому міра покарання по кожному з них, у разі їх сукупності, призначатися не може[10].

Приклад другий: Верховний суд змінив вирок апеляційного суду і вказав, що останній неправильно кваліфікував злочинні дії Я. окремо за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК і пунктами 9, 13 ч. 2 цієї статті та окремо ж за ними призначив покарання[11].

Призначення покарання окремо за кожен із злочинів, які утворюють сукупність злочинів, — це важлива вимога ст. 70 КК, відступ від якої неприпустимий. Такий порядок призначення покарання дає можливість у разі перегляду в апеляційному або касаційному порядку, за наявності підстав до цього, пом'якшити покарання, призначене за окремий злочин.

Приклад: Вироком місцевого суду від 10.08.2006 р. Т. був засуджений за ч. 3 ст. 191 КК на 3 роки позбавлення волі без позбавлення права займати певні посади, за ч. 1 ст. 366 КК до 510 грн. штрафу. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням. Верховний Суд України, скасовуючи вирок суду, відзначив, що відповідно до вимог чинного законодавства при сукупності злочинів суд, призначивши покарання за кожний злочин окремо, зобов’язаний визначити остаточне покарання за правилами, передбаченими ст. 70 КК. Цих вимог закону суд не дотримався — визначив Т. покарання за ст. ст. 191 ч. 3 та 366 ч. 1 КК, але не визначив остаточно покарання на підставі ст. 70 КК[12].

Суд, призначаючи покарання за кожен злочин керується загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), а також враховує обставини, які пом'якшують (ст. 66 КК) або обтяжують покарання (ст. 67 КК). Такий підхід дає можливість індивідуалізувати покарання стосовно кожного злочину з одночасним урахуванням того, що особою вчинено не один, а два або більше злочинів.

Остаточне покарання за сукупністю злочинів призначається судом на підставі одного із трьох принципів:

1. поглинання менш суворого покарання більш суворим;

2. часткового складання призначених покарань;

3. повного складання призначених покарань.

Не застосування судом одного з трьох вищеназваних принципів при сукупності злочинів, суперечить вимогам ч. 1 ст. 70 КК і є підставою для скасування вироку суду.

Приклад: Районний суд засудив С. за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі, за ст. 15 — ч. 2 ст. 190 КК на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 1 Закону «Про амністію» від 31.05.2005 р. засуджену було звільнено від покарання, призначеного за ст. 15 — ч. 2 ст. 190 КК, і відповідно до ст. 75 КК її було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік. Ухвалою Верховного Суду України вирок відносно С. було скасовано з наступних підстав. Згідно зі ст. 337 КПК при постановлені вироку за сукупністю злочинів суд призначає покарання, керуючись статтями 70, 71 КК. Відповідно до ст. 70 КК при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. С. визнано винною у вчиненні двох злочинів, відповідальність за які передбачено ч. 3 ст. 185 і ст. 15 — ч. 2 ст. 190 КК. Однак суд, призначивши засудженій покарання за кожний злочин окремо, всупереч вимогам ст. 70 КК і ст. 337 КПК не визначив їй остаточного покарання за сукупністю злочинів, більш того, при цьому не врахував, що чинним законодавством не передбачено можливості звільнення особи від покарання за амністією і одночасне призначення покарання за інший злочин[13].

При вирішенні питання про те, який з передбачених ст. 70 КК принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів в п. 21 постанови Пленум надає загальні рекомендації, які полягають у тому, що “суд повинен враховувати крім даних про особу винного й обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо”[14].

Приклад перший: Верховний суд України, змінюючи вирок, відзначив, що вважає за необхідне при визначенні покарання за сукупністю злочинів застосувати