Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Смертельний круїз 📚 - Українською

Читати книгу - "Смертельний круїз"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смертельний круїз" автора Олесь Григорович Ільченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 28
Перейти на сторінку:
Смертельний круїз

Під яскравим сонцем грайливі хвилі погойдували елегантні яхти на стоянках біля причалів. Дерев’яні й бетонні «морські красуні» здавалися білими мартинами, що на деякий час сіли відпочити на воду. Маленькі й великі, одно-, дво- і трищоглові, подібні до справжнісіньких океанських лайнерів, усі судна терпляче чекали виходу в море.

На одній із великих і, вочевидь, дорогих яхт під назвою «Наяда» («свіжий» напис так і сяяв на борту) кипіла підготовка до мандрівки. З берега не було чутно, які накази віддавав підопічним стрункий капітан Микола, але матроси — Михайло, Віктор і Григорій — вправно й швидко виконували якісь роботи. На палубі, недалеко від капітана, стояв власник красуні-яхти — Ігор, й по-хазяйськи позирав на команду, яка старанно працювала. Поглядав і на берег, немов чекаючи чогось.

Нарешті він зауважив якийсь рух на причалі. Ігор начепив на носа темні окуляри й уважно простежив за мікроавтобусом, що саме зупинився навпроти яхти, біля кількох прибережних споруд. З автомобіля вийшли дві дівчини — чорненька Оксана, світла Наталя, і троє хлопців: атлетичної статури Максим, приємний на вигляд Сашко й Андрій з характерним уважним поглядом проникливих сірих очей. Молоді люди заходилися виймати багаж — великі сумки, наплічники, кілька валіз — які були виразно призначені для тривалої подорожі. Обидві дівчини поглядали на яхти біля причалу.

Ось на палубі «Наяди» теж з’явилася молода панянка, Настя, і почала привітно махати рукою дівчатам і хлопцям, котрі приїхали на мікроавтобусі.

— Прибули, Ігорю, твої гості, — іронічно усміхнулася Настя. — Навіть не запізнилися.

— Ну, в такому разі слід відзначити цю видатну подію, — в тон подружці відповів Ігор.


Тим часом гості, помітивши Ігоря з Настею, також почали махати їм у відповідь. І, не гаючи часу, підхопили свої речі й попрямували до красуні «Наяди», що ледь похитувалася на хвилях.

Ігор, знявши темні окуляри, щось сказав капітанові, той кивнув у відповідь, віддав якісь накази команді. Матроси миттю підхопили багаж і перенесли його на яхту, чекаючи подальших розпоряджень капітана.

А на палубі вже сміялися, жартували й віталися з Настею та Ігорем друзі-прибульці.

— Привіт, старий! — Максим плескав по плечах Ігоря. — Чув, що ти «піднявся», але щоб настільки… Такий корабель! Ну, ти просто олігарх!

— Привіт-привіт! — сміявся Ігор. — Скільки літ… Я ще не олігарх, тільки вчуся. Але все попереду!

— Bay, Ігорюню! — щебетала Оксана. — Настусю, сонечко! Привіт! Яка краса!

— Це ти про Настю? — іронічно поцікавився Ігор.

— І про Настю! — Оксана була в доброму гуморі. — І про яхту… А Настя так розцвіла! Це Ігор до цього доклався?

— Привіт, подруго! — мружилася Настя. — Так, він старався-намагався і «розцвів» мене… А ти що, жалкуєш, що ви з Ігорем пішли різними шляхами?

— Істина — то шлях, і навпаки, — по-філософському зауважила Оксана. — Мені й з Андрієм добре.

— Ну, Ігорю Олігарховичу, — втрутився Андрій. — Може, розкриєш секрет нашого морського маршруту?

— Наш Ігор часто буває таким таємничим… — кокетуючи, зауважила Наталя.

— Ти, Нато, не права, — заперечив Сашко. — Ігор, як я пам’ятаю, з давніх, чудових часів нашої бурхливої й незабутньої студентської, а водночас економічно-маркетингової молодості…

— Цицероном ти був, ним і лишився, — перебив Ігор Сашка, обіймаючи його. — Мабуть, за столом переговорів можеш забалакати і перемогти в суперечці навіть твоїх непримиренних друзів!

— Леді й джентльмени! — запропонувала Настя. — Ласкаво просимо до кают-компанії!

— Атож! — підтримав Максим. — А чи не дасть нам хазяїн чогось випити з дороги?

І всі, сміючись, почали спускатися сходами до просторої й коштовно оздобленої кают-компанії.


У великій та затишній кімнаті всі влаштувалися на чудових шкіряних диванах і кріслах. Оксана сіла ближче до Андрія, водночас зиркаючи то на Ігоря, то на Настю. Сашко і Наталя також примостилися поруч. А Ігор з Настею вільно розташувалися на найбільшому дивані. Лише Максим сидів окремо, схрестивши руки на грудях, і поглядав то на друзів, то в ілюмінатор.

Стюард Михайло, один із матросів, уже в елегантній формі, мовчки розносив різнобарвні коктейлі, соки, мінеральну воду.

— Але ти, Ігорю, — зауважив Андрій, — не сказав про незвіданий шлях цього казкового судна…

— Це сюрприз, — усміхнувся Ігор, й жартівливим тоном додав: — І сюрприз приємний… Головне — перетнути Чорне море, а там… І Туреччина, і Егейські острови, і рай земний! Тільки б не забути найнеобхідніше: бомби, зброю, наркотики…

Усі засміялися, а Наталя в захваті навіть заплескала в долоні.

— Це чудово, Ігорю, чудово!

— А всякі прикордонні й митні формальності? — спокійно запитав Максим.

— Ви ж закордонні паспорти взяли із собою, як я нагадував? А митниця, як кажуть, «дає добро», — відмахнувся Ігор. — Все «схоплено»… Чи ви мене не знаєте?

— Та знаємо, знаємо… — хитро посміхнулася Оксана.

— Ну, в такому разі, — підняв склянку із зелено-червоним напоєм Максим, — попутного вітру «Наяді»!

— Ура!!! — гукнули всі в один голос.

— А коли ж ми попливемо? — поцікавилася Наталя.

— Дорогенька, плаває на воді знаєш що? — вдавано суворо сказав Ігор. — А яхта ходить!

— Ой, вибач, любий, — зашарілася Наталя. — Я ж не морський вовк, як ти… Багато чого ще не знаю…

— Нічого, — зверхньо мовив Ігор. — Про все згодом довідаєтеся, вивчите правила морських битв і круїзів. А відходимо ми, якщо ніхто не проти, просто зараз. Миколо! Миколо!

На заклик Ігоря до кают-компанії зайшов капітан. Сповнений гідності, він коротко кивнув усім.

— Слухаю вас, Ігорю, — дивлячись на хазяїна судна, сказав він.

— Я гадаю, нам час відходити, Колю, — підвівся Ігор. — А далі ти вже сам

1 2 3 4 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смертельний круїз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смертельний круїз"